logo
Підручник

2. Міжнародне інкасо

Термін «інкасо» означає доручення експортера своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк певну суму, яку зазначено в платіжних документах, або підтвердження (акцепт), що цю суму буде виплачено у відповід­ний строк.

Склад документів, які підлягають інкасуванню.

Документи, які використовуються в міжнародній торгівлі, по­діляють на фінансові та комерційні.

Термін «фінансові документи» включає прості векселі, переказні векселі, чеки, платіжні вимоги та інші подібні документи, які використовуються для одержання платежу. Термін «комерційні документи» включає рахунки, відвантажувальні документи, документи про право власності, інші подібні документи або якісь документи, що не є фінансовими.

Залежно від видів документів, що підлягають інкасуванню, виокремлюють:

1. Чисте інкасо — це інкасування через банк суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакета фінансових документів (векселів, чеків та інших), що не супроводжуються комерційними документами.

Найпоширенішим документом є тратта. Згідно з чистим інкасо, комерційні (транспортні) документи, які належать до тратти, мо­жуть бути передані і відправлені безпосередньо імпортеру, мина­ючи банк. Коли коносамент, або транспортний документ, переда­ється безпосередньо імпортеру, імпортер стає власником товаророзпорядчих документів. Ці транспортні документи називають та­кими, що «безпосередньо передаються». Індосамент перевізника або банку-ремітента (інкасуючого банку) в таких випадках не обов'язковий. У цьому випадку імпортер стає власником товарів до оплати або акцепту тратти через оплату транспортній компанії фрахту (якщо фрахт сплачує покупець) і відповідних витрат. Отже, роль банку експортера (банку-ремітента) полягає лише в переси­ланні тратти інкасуючому банку для оплати або акцепту.

2. Документарне інкасо — це доручення своєму банку про ін­касування певної суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакета документів:

- фінансових документів, що супроводжуються комерційни­ми документами;

- комерційних документів, що не супроводжуються фінансо­вими документами.

Види і кількість примірників документів мають визначатися вимогами країни-імпортера. Якщо цих даних немає у зовніш­ньоторговельному контракті, то експортер повинен завчасно з'ясувати ці питання у консульському представництві країни-імпортера.

До таких документів можуть належати:

- коносамент або інший транспортний документ;

- комерційні рахунки-фактури або інвойс;

- свідоцтво про походження;

- страхові поліси або сертифікати тощо.

Згідно з Уніфікованими правилами в угоді за документарним інкасо беруть участь:

1. Принципал, довіритель — клієнт, який доручає операцію інкасування своєму банку.

Як правило, довірителем є продавець товару (підрядчик, ви­конавець робіт чи надання послуг) за зовнішньоекономічним до­говором.

Основні дії принципала:

- підписання зовнішньоекономічного договору, який перед­бачає використання інкасо як форми розрахунків;

- відвантаження товару перевізникові;

- отримання від перевізника транспортних документів;

- подання інкасового доручення і докумен­тів для інкасування.

2. Банк-ремітент — банк, якому принципал доручає операцію інкасування.

Зазвичай банком-ремітентом є банк, який обслуговує поточ­ний рахунок довірителя, або інший банк, розташований у країні довірителя.

Основні дії банку-ремітента:

- перевірка відповідності документів інкасовому дорученню;

- призначення інкасуючого банку, якщо такий не був призначений принципалом;

- пересилання документів в інкасуючий банк;

- зарахування платежу на рахунок принципала.

3. Інкасуючий банк — будь-який банк, який не є банком-ремітентом, та бере участь в операції виконання ін­касового доручення.

Інкасуючим банком, як правило, призначається банк, з яким банк-ремітент уклав договір про інкасування, або банк, який має кореспондентські відносини з банком-ремітентом.

Як правило, інкасуючий банк зазначається як принципал в ін­касовому дорученні. У разі відсутності такого позначення банк-ремітент може самостійно вибрати для інкасування який-небудь банк, який розміщений у країні платника.

Основні дії інкасуючого банку:

- перевірка відповідності документів інкасовому дорученню;

- підтвердження отримання документів;

- направлення повідомлення про платіж/акцепт/відмову від платежу/відмову від акцепту;

- переказ платежу у банк-ремітент.

Якщо інкасуючий банк уповноважений на подання документів платникові, він також виконує дії, які входять в компетенцію презентуючого банку.

4. Презентуючий банк — це інкасуючий банк, який подає документи платникові.

Як правило, презентуючим банком є банк, який обслуговує поточний рахунок платника або інший банк у країні платника. Основні дії презентуючого банку:

- перевірка відповідності документів інкасовому дорученню;

- підтвердження отримання документів;

- пред'явлення платникові отриманих на інкасо документів;

- пред'явлення тратт для акцепту;

- пред'явлення тратт і простих векселів для платежу;

- передання документів платникові;

- направлення повідомлення про платіж/акцепт/відмову від платежу/відмову від акцепту;

- переказування платежу в банк-ремітент;

- пересилання акцептованих тратт у банк-ремітент;

- протест за відмову від акцепту;

- протест за відмову від платежу.

5. Платник — особа, якій повинні надати документи для платежу або акцепту.

Зазвичай платником є покупець товарів (замовник робіт чи послуг) за зовнішньоекономічним договором. Основні дії платника:

- перевірка відповідності отриманих документів умовам зовнішньоекономічного договору;

- платіж проти наданих документів;

- платіж за пред'явленими до платежу траттами і простими векселями.

Загалом механізм міжнародних розрахунків за допомогою до­кументарного інкасо включає такі етапи:

1. Укладення зовнішньоекономічного контракту.

2. Відвантаження експортером товару.

3. Одержання експортером документів від транспортних ор­ганізацій.

4. Подання експортером комплекту документів у разі інкасо­вого доручення.

5. Пересилання банком-ремітентом документів банку країни-імпортера.

6. Передання банком-інкасатором документів платникові для перевірки і платежу або акцепту векселя, залежно від інструкції в інкасовому дорученні. Передання документів платникові може бути здійснене через інший презентуючий банк.

7. Оплата платником документів.

8. Переказування суми банком платника банку-ремітенту.

9. Зарахування банком-ремітентом суми на рахунок експор­тера.

Банки, які надають учасникам зовнішньоекономічної діяльно­сті послуги щодо інкасування, несуть відповідальність лише за пересилання і пред'явлення отриманих від клієнта документів, а також за переведення клієнту одержаних за пред'явленими доку­ментами грошових коштів. Банки не мають власних зобов'язань щодо здійснення акцепту або платежу у випадку, якщо платник не хоче або не має можливості виконати свої зобов'язання стосо­вно інкасо.

Переваги та недоліки інкасової форми розрахунків.

Переваги для експортера:

- більша надійність, ніж у розрахунках за допомогою перека­зування, оскільки до здійснення платежу або акцепту товаросупроводжувальні документи не видаються покупцеві;

- можливість безпечної доставки товаророзпорядчих доку­ментів імпортерові;

- можливість доручити банку здійснення протесту тратт у випадку відмови імпортера від акцепту або платежу;

- можливість дострокового, до остаточної оплати товарів покупцем, поповнення оборотних коштів через дисконтування в банку акцептованих покупцем тратт.

Переваги для імпортера:

- оплата товарів тільки проти документів, які засвідчують фактичне виконання експортером своїх зобов'язань стосовно від­ вантаження товарів;

- отримання документального підтвердження відповідності відвантажених товарів умовам зовнішньоекономічного договору до здійснення платежу;

- менші затрати, ніж за акредитивної форми розрахунків.

Недоліки для експортера:

- додаткові витрати часу, необхідні для пересилання перед­бачених умовами інкасо документів;

- ризик, пов'язаний з можливою відмовою імпортера від оплати.