5. Суть кореспондентського рахунку, рахунки «ностро» і «лоро». Організація та роль міжбанківських розрахунків

Важливим елементом платіжної системи є міжбанківські розрахунки. Вони є обов'язковою передумовою міжгосподарсь­ких розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єкта­ми — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. У цих випадках виникає потреба переказувати гроші з банку плат­ника в банк одержувача.

Крім того, між банками як самостійними економічними суб'єк­тами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі — міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж ва­люти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому без добре органі­зованої, надійної, ефективної системи міжбанківських розрахунків не можуть успішно здійснюватися міжгосподарські розрахунки, функціонувати платіжна система та банківська система взагалі.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. їх організація в різних країнах не­однакова, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп'ютерних тех­нологій у банківську практику тощо. Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий світовий досвід та запровадивши найсучасніші комп'ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефек­тивну й надійну систему міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціато­ром і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переваж­на частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спромож­на задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахун­ки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

- внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС);

- комбінацію систем ВПС і СЕП;

- міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT;

- двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкри­тий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок пер­шого здійснює за коррахунками різні платежі: банку, у якому раху­нок відкритий; іншим банкам; небанківським структурам. Коррахунки для банків мають таке саме значення, як поточні рахунки для гос­подарських суб'єктів, а відкриття і ведення їх є обов'язковою перед­умовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків — важлива складова кореспондентських відносин між банками.

Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов'язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку, спосіб передавання та захисту інформації, термін до­говору, відповідальність і санкції за його порушення.

Укладенню кореспондентського договору між комерційними банками передує уважне вивчення ними один одного, а відкриття коррахунків здійснюється на підставі визначеного комплекту стандартних документів, установлених чинними нормативно-правовими актами Національного банку України.

В українській практиці використовуються коррахунки кількох видів:

- відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

- відкриті в односторонньому порядку, коли один банк від­криває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки від­кривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;

- відкриті банками другого рівня в регіональних управліннях НБУ. У практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх нази­вають реальними коррахунками;

- технічні коррахунки, відкриті банкам — учасникам СЕП у регіональних розрахункових палатах;

- клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкри­ваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для про­ведення заліку взаємних вимог між банками.

Коррахунки, відкриті в комерційних банках, підрозділяються на рахунки «ностро», «лоро». «Ностро» називається рахунок, від­критий даним банком в іншому комерційному банку. Рахунок «ностро» відображається у банку-власника в активі, а в обслуго­вуючого банку-кореспондента — в пасиві балансу.

«Лоро» називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку — його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком «ностро», а для обслуговуючого банку — рахунком «лоро». В обслуговуючо­го банку-кореспондента «лоро» відображається в пасиві балансу, а в банку-власника — в активі балансу.

Кореспондентський рахунок, відкритий даним банком для іно­земного банку-кореспондента, в іноземній практиці ще назива­ється рахунком «востро». Для банків України рахунки «востро» — це, власне, те саме, що й рахунки «лоро».

Міжбанківські розрахунки в Україні (тобто ведення коррахун­ків, формування розрахунково-платіжних документів, їх переда­вання, транспортування, приймання, обробка, контроль та захист інформації, списання та зарахування коштів по рахунках тощо), здійснюються із застосуванням електронних засобів. Кожен банк розробляє свою мережу електронних засобів здійснення плате­жів. Найбільш могутню і широку мережу їх створив НБУ, що й дало йому можливість розробити загальнонаціональну Систему електронних платежів.

Система електронних платежів (СЕП) Національного бан­ку України — це державна платіжна система, що забезпечує здій­снення розрахунків між банківськими установами на всій терито­рії України в електронній формі.

Функціонування СЕП ґрунтується на таких принципах:

- усі операції здійснюються виключно у безпаперовій (елект­ронній) формі;

- система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не мо­жуть вийти з фінансового простору СЕП на жодній з її ділянок;

- оборот коштів у системі здійснюється за принципом «брутто», коли кожен платіж відображається на коррахунку учасника СЕП;

- ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників СЕП надається тільки установам НБУ в обмежених, передбачених чинним законодавством випадках;

- виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в СЕП і в межах наявних на рахунку коштів;

- платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можли­вість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня;

- зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і над­ходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Дотримання цих принципів, передусім недопущення овердрафту за коррахунками і забезпечення платежів у режимі робочого часу, позбавляють СЕП кредитного ризику і забезпечують їй ви­соку ліквідність.

У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній.

На нижньому рівні перебувають комерційні банки, їхні філії — учасники СЕП разом із власною електронною системою авто­матизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-3, засо­бами захисту інформації та електронної пошти.

Середній рівень — це територіальні управління НБУ, регіональ­ні розрахункові палати (РРП) разом з програмно-технічним компле­ксом АРМ-2, засобами захисту інформації та електронної пошти.

На верхньому рівні функціонують операційне управління НБУ, центральна розрахункова палата (ЦРП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-1, засобами захисту інформації та електронної пошти. До цього рівня віднесене також територіаль­не управління НБУ по м. Києву і Київській області, оскільки для банків цього регіону не створювалася окрема розрахункова пала­та, а їх обслуговування доручено ЦРП.