3. Урахування та переврахування векселів

До вексельних кредитів банків належать операції з ура­хування та переврахування векселів, а також надання позик під забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами та обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, змен­шену на величину банківської процентної ставки, яка ще назива­ється дисконтом, а також накладних витрат на здійснення опе­рації. За економічним змістом дана операція являє собою транс­формацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержа­теля на строк, що залишився до погашення векселя. Цей кредит називається обліковим кредитом. Його особливістю є те, що по­вернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов'язана за век­селем особа.

Урахування векселів здійснюється банками виключно на під­ставі укладеного з векселедержателем відповідного договору у формі:

1) окремого договору про врахування векселів, який уклада­ється при врахуванні певних векселів.

2) генеральної угоди про врахування векселів, котра уклада­ється на певний термін і передбачає встановлення ліміту заборго­ваності за операцією врахування.

Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву, до якої на вимогу банку можуть додаватися докумен­ти, що характеризують його фінансовий стан та кредитоспроможність, угоди, на підставі яких придбавались векселі, тощо. Далі банком провадяться процедури аналізу проекту щодо можливості проведення операції врахування векселів. Зокрема, перед укла­данням договору векселі повинні пройти перевірку юридичної та економічної надійності.

Юридична надійність векселя передбачає правильність запо­внення реквізитів векселя відповідно до вимог чинного законо­давства; відсутність виправлень та прострочення терміну плате­жу; чинність повноважень осіб, що підписали вексель; справ­жність цих підписів; наявність безперервного ряду індосаментів; Повноту сплати суми державного мита тощо.

Економічна надійність векселя передбачає впевненість в оплаті векселя. Для цього в банку провадиться аналіз фінансово­го стану і кредитоспроможності не лише векселедавця, а й інших солідарно відповідальних за векселем осіб. Крім цього, аналіз економічної надійності векселя передбачає виявлення «дружніх» і «бронзових» векселів з метою недопущення їх урахування. Особлива увага звертається на вивчення взаємовідносин між уча­сниками вексельної операції. Сумнівною, наприклад, буде реальність товарних поставок між підприємствами, що працюють у несуміжних галузях економіки, так само підозріло банки ставляться до векселів, виписаних на круглі суми (наприклад 1000 грн.) або ж векселів споріднених осіб.

Векселі, що подаються до врахування, повинні мати не менше двох підписів: векселедавця та першого векселедержателя. Біль­ша кількість передавальних підписів засвідчує вищу надійність векселя. Допускається наявність на векселі безоборотних переда­вальних написів (за винятком напису позичальника) за умови, що, крім них, наявні, як мінімум, два підписи.

Що стосується строків вексельних зобов'язань, то банки на­дають перевагу короткостроковим векселям (зазвичай строком до 90 днів), оскільки вони менше залежать від змін у платоспромо­жності клієнта і загальної економічної кон'юнктури. З цієї при­чини банки часто відмовляються враховувати векселі зі строком за поданням.

Банки не приймають до врахування векселі, подані юридич­ними особами, векселі яких хоч би раз були опротестовані, а за менш строгими правилами кредитної політики — опротестовувались протягом останніх шести місяців.

Векселі до врахування подаються в банк з реєстрами. Реєстри поданих до врахування векселів щонайменше у двох примірни­ках складаються векселедержателем за формою, затвердженою відповідним банком. У реєстрі міститься інформація про векселі, що передаються банку для врахування, а саме: номер векселя, ве­ксельна сума, назва і реквізити платника, дата і місце платежу. Реєстр поданих до врахування ве­кселів може містити інформацію про назву, юридичні адреси, ре­квізити солідарно відповідальних за векселем осіб, зокрема індо­сантів та аваліста.

Для зручності векселі у реєстрах розміщуються в порядку на­стання строків платежу, починаючи з найближчого. Векселі, що погашаються за місцезнаходженням банку, доцільно заносити в окремий реєстр від іногородніх векселів.

Працівник банку звіряє записи в реєстрі з реквізитами пода­них векселів і в разі виявлення помилок у реєстрах повертає їх для переоформлення. Крім оригіналів векселів, клієнт подає в банк дві ксерокопії кожного векселя з лицьового та зворотного боку. Прийняття векселів оформляється розпискою, яка вида­ється пред'явникові. Працівник банку інформує позичальника про орієнтовну дату кредитування, або повернення неврахова­них векселів.

Після цього реєстри векселів нумеруються і записуються у Відомість реєстрів, поданих до врахування векселів. На векселях, поданих банкові для врахування, позичальник по­винен проставити бланковий індосамент, залишивши перед під­писом достатньо місця для штампу банку, яким буде перетворено бланковий індосамент в іменний.

Векселі, у яких під час перевірки виявили невідповідність ви­могам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнту. Остаточне рішення про врахування векселів приймається банком після відповідної експертизи.

Після прийняття банком попереднього позитивного рішення Щодо врахування поданих йому векселів визначається й узгоджу­ється з клієнтом ліміт кредитування, сума дисконту та інших утримань з клієнта за кожним векселем, забезпечення кредиту та інші параметри майбутньої угоди.

Розмір ліміту кредитування залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати загальної кредито­спроможності останнього. Оскільки врахування векселів, поданих клієнтом, здійснюється в межах установленого ліміту, пра­цівники банку провадять облік заборгованості (обліго6) клієнта, визначаючи вільний залишок заборгованості. У разі врахування векселів ліміт кредитування зменшується, а при їх погашенні — зростає.

Як правило, банки здійснюють операції врахування векселів під забезпечення. Лише в окремих випадках допускається враху­вання векселів без забезпечення, при цьому розрахунок ліміту кредитування проводиться з урахуванням діючих лімітів незабезпечених зобов'язань даного клієнта перед банком, у тому числі кредитів у формі овердрафту.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів — та­кож з порто (поштових витрат) і дамно (комісії за інкасування іногородніх векселів). Розрахунок суми дисконту здійснюється за такою формулою:

Рішення про врахування векселів приймається кредитним ко­мітетом (кредитною комісією). Вчиняється дозвільний напис на кожному реєстрі із зазначенням кількості і суми векселів, що приймаються до врахування, а також суми процентів і строку кредитування. Підписується Акт прийняття-передавання векселів.

Операція врахування векселів відбувається після підписання Договору про врахування векселів, у якому зазначаються суб'єкти угоди, їхні права та обов'язки, основні параметри угоди. Договір урахування може бути укладений на користь третьої особи, якщо кредиторська заборгованість подавача векселя такій особі підтве­рджена документально.

Прийняті до врахування векселі реєструються у спеціально­му Журналі обліку врахованих векселів, яка щороку відкрива­ється банком. На лицьовому боці векселя в правому куті або збоку проставляється штемпель банку «Враховано», усередині якого проставляється порядковий номер векселя, що ведеться з початку року, а в правому верхньому куті — строк і місце пла­тежу. На векселях з місцем платежу в інших місцях зверху до­датково ставиться штемпель «Іногородній». Крім цього, поряд­ковий номер векселя з книги врахованих векселів проставля­ється банком і в реєстрах навпроти запису кожного векселя. Бланковий індосамент, з яким вексель було подано в банк для врахування, переводиться в іменний на користь банку проставленням банківського штемпеля. Це робиться для того, щоб ускладнити використання векселя сторонніми особами на випа­док його крадіжки або втрати. Після цього векселі здаються на зберігання в касу (місцеві векселі групуються за строками пла­тежу, іногородні — за місцем платежу), а клієнт отримує кошти через зарахування на поточний рахунок у строк, установлений у договорі про врахування, або через оплату кредиторської забор­гованості за умови подання документів, що підтверджують на­явність такої заборгованості.

Невраховані векселі повертаються представникові клієнта під розписку.

Обліковий кредит надається через:

1) перерахування коштів на поточний рахунок клієнта;

2) сплату кредиторської заборгованості клієнта на поточний ра­хунок його кредитора за умови подання відповідних документів.

Операції банків з векселями мають документарний характер, а тому вимагають строгого обліку та контролю. Основними до­кументами, що відображають операції банку з урахування векселів, є згадувана вище книга врахованих векселів, а також кни­га обліку вексельних позичальників і термінова відомість ура­хованих векселів.

Журнал обліку врахованих векселів призначений для обліку хронології операцій із врахування векселів. У ній до­кументуються всі облікові операції банку: в дебет вносяться за­писи про враховані векселі (кожного окремо або за загальною сумою реєстру), а в кредит — про оплачені, перевраховані, опро­тестовані, передані на інкасо чи в депо. Різниця дебетового і кредитового підсумків показує залишок векселів у портфелі банку на певний момент.

Книга обліку вексельних позичальників дає змогу стежити за станом заборгованості кожного позичальника в ре­зультаті обороту векселів і не допускати перевищення клієнтом ліміту заборгованості. Цей документ призначений для ведення систематичних записів операцій урахування. Оскільки відпові­дальність за векселем несуть як пред'явник, так і боржник (векселедавець для простого векселя чи акцептант для переказного), банки ведуть облік за кожним позичальником у розрізі двох ра­хунків: як пред'явника і як платника. Такий підхід дає змогу виявити розмір реальної заборгованості позичальника перед бан­ком, тобто його заборгованості не лише як особи, що подала векселі до врахування, а й як боржника, свідченням боргу якого є векселі, що враховані банком від інших клієнтів.

Строкова відомість урахованих векселів призна­чена для обліку строків настання платежів і своєчасного отри­мання платежу за врахованими векселями. Цей документ має особливе значення, оскільки подання векселя для платежу в строк за умови неплатежу призводить до втрати зобов'язанням сили вексельного права. Відомість складається у двох примірни­ках на кожне число. У неї вносяться дані про всі векселі, термін платежу за якими припадає на цю дату, разом з відміткою про порядковий номер векселя, найменування векселедавців, пред'яв­ників та суми кожного векселя. Один примірник відомості після звіряння її даних з даними векселів залишається в касі банку, а другий примірник видається працівникові, котрий здійснює опе­рацію врахування.

Отримуючи платіж, у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові. На звороті оплаченого векселя проставляється штамп «оплачено», дата і підпис касира.

Здійснюючи оплату вексельної суми, платник за векселем ука­зує, за чий підпис на векселі провадиться оплата. За відсутності такої вказівки платіж вважається здійсненим за рахунок векселе­давця.

Коли платіж приймається достроково, платникові повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що залишилися до строку (зви­чайно не менше ніж за 7—10 днів), але виходячи зі ставки банків­ського процента, що виплачується за поточними рахунками.

У разі оплати векселя після терміну платежу платник понад вексельну суму сплачує банку за прострочені дні пеню і 6 % річ­них, а також компенсує видатки, пов'язані з опротестуванням, відсиланням повідомлень тощо. Після цього вексель видається платникові.

Додаткова плата може стягуватися й у випадку, коли платіж за векселем провадиться не в місці розташування банку.

Неоплачені у день строку платежу векселі банк повинен пе­редати наступного дня нотаріусу для опротестування, яке здійс­нюється за встановленою процедурою. Век­селі передаються нотаріусу разом з описом, у якому зазна­чаються назви й адреси векселедержателів та надписантів, суми векселів, термін платежу, причини протесту, назва банку, від імені якого здійснюється протест. Після здійснення процедури протесту векселі повертаються банку з написом про протест, а банк виставляє вимогу позичальникові оплатити вексель. При невиконанні вимоги банк припиняє кредитування і передає ма­теріал у судові органи.

До різновидів урахування векселів належать безоборотне вра­хування і врахування з реверсом, які відрізняються від звичайно­го врахування порядком і обсягом відповідальності клієнта.

Безоборотне врахування — різновид урахування, за якого пред'явник векселя вибуває з числа зобов'язаних за векселем осіб, що здійснюється учиненням пред'явником у тексті індосаменту безоборотного застереження (проставлення безоборотного індосаменту) або через передавання банку векселя пред'явником без учинення індосаменту, якщо останній індосамент бланковий чи на пред'явника. Ризик, пов'язаний із можливістю втрати під­пису пред'явника, банк має компенсувати утриманням підвище­ного дисконту. Також банк може вимагати від клієнта позавексельного поручительства третьої особи щодо викупу векселя у разі його несплати в строк.

Урахування з реверсом — різновид урахування, за якого пред'явник векселя дає банку позавексельне зобов'язання вику­пити враховані векселі до настання строку їх оплати або при настанні чи ненастанні певних обставин. Від звичайного врахуван­ня векселів цей різновид врахування відрізняється тим, що платіж за векселем виконує не безпосередньо зобов'язана за векселем особа-платник, а пред'явник, який підписує письмове зо­бов'язання викупити векселі до настання строку їх оплати та/або при настанні/ненастанні певних обставин {реверс) і викуповує вексель. За допомогою реверсу векселі відчужуються і тимчасово передаються банку.

Операції врахування векселів з реверсом здійснюються на підставі договору або генеральної угоди про врахування вексе­лів з реверсом. Як правило, ці операції здійснюються під забез­печення.