7. Інкасування векселів

Банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів-векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платни­кові та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів і належить до комісійних операцій. Інкасування векселів здійснюється за двома видами:

1) чисте інкасо;

2) документарне інкасо.

В інкасовій операції беруть участь п'ять учасників: векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель (принципал, комітент); банк, якому дано доручення здійснити інкасування векселя (ремітент); банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком-ремітентом (інкасуючий банк); платник за векселем; інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів платни­кові (пред'являючий банк).

Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе жодної відпо­відальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку, юридичне значення будь-яких документів, так само як і за загальні та/або окремі умови, вказані в документах. Банк також не несе жодної відповідальності за відповідність даних, що зазначені в дорученні на інкасування, умовам договору між принципалом і платником. Він не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, неправомірну поведінку, помилку або невиконання іншого банку чи платника або ж нотаріуса при протесті, а також за затримку, втрату або знищення документів під час їх пересилання чи під час їх перебування у володінні інших осіб.

Векселедержатель звертається в банк із заявою, у якій міс­титься прохання про інкасування векселів зі свого портфеля. До заяви додаються примірники векселів, котрі виставляються для інкасування, по дві ксерокопії кожного векселя, реєстр векселів. Працівник банку, що приймає документи для розгляду, видає клієнтові розписку про їх отримання.

Чисте і документарне інкасо векселів банк здійснює на підставі договору про інкасування векселів, що укладається з комітентом, та до­ручення на інкасування, в якому зазначені повні інструкції комітента.

Усі документи, що передаються банку для інкасування, пови­нні супроводжуватися дорученням на інкасування, в якому мають бути точні та повні інструкції принципала. Бан­кам дозволяється діяти тільки відповідно до таких доручень. До­ручення на інкасування повинно мати реєстр або опис векселів.

Принципал подає доручення на інкасування банку-ремітенту у трьох примірниках, якщо банк-ремітент і пред'являючий банк — одна особа; у чотирьох примірниках, якщо банк-ремітент і пред'явля­ючий банк — різні особи; у п'яти примірниках, якщо в інкасуванні крім банку-ремітента і пред'являючого банку бере участь інкасую­чий банк. За необхідності банк-ремітент може вимагати від принципала надання додаткових примірників доручень на інкасування.

Банк-ремітент перевіряє правильність оформлення принципа­лами доручень на інкасування, що подаються, і у разі виявлення помилок або неточностей повертає їх клієнтам на переоформлення. Правильно оформлені доручення на інкасування та документи приймаються банком-ремітентом від принципала під розписку із зазначенням дати одержання на останньому примірнику дору­чення і реєструються у відповідному журналі.

Банки, приймаючи векселі для інкасування, висувають вимогу про наявність у місці оплати банківських установ. Як правило, банки відмовляються від інкасування неакцептованих переказних векселів, а також недоміцильованих векселів.

Між сторонами укладається договір, у якому деталізуються всі умови здійснення операції. До договору у вигляді додатка прикладається реєстр векселів, прийнятих на інкасо. Договір може передбачати:

- прийняття простих і переказних векселів для подання платникам (при настанні за ними строку платежу) для одержання платежу та вчинення за ними протесту;

- прийняття переказних векселів для подання до акцепту і простих векселів строком у визначений час від подання для про­ ставлення дати подання та здійснення за ними протесту;

- прийняття опротестованих векселів для їх подання до пла­тежу зазначеним у дорученнях на інкасування особам (за винят­ком судового порядку);

- прийняття векселів для їх передавання зазначеним у дорученнях на інкасування особам на визначених дорученнями на інкасування умовах;

- вчинення інших дій з векселями та комерційними докуме­нтами, відповідно до викладених у дорученнях на інкасування ін­струкцій, з метою передавання комерційних документів платни­кові проти платежу за векселем; проти акцепту за векселем; проти платежу за векселем із попереднім акцептом векселя.

Прийнявши векселі на інкасо, працівники банку реєструють їх у Книзі векселів, прийнятих на інкасо. Вона складається за фор­мою, що аналогічна Книзі обліку врахованих векселів, за винятком графи «строк кредитування».

Банк-ремітент здійснює інкасування самостійно або користу­ючись послугами інших банків, якщо принципал у договорі або дорученні на інкасування надав йому таке право. При цьому банки, використовуючи послуги інших банків для виконання інстру­кцій принципала, роблять це за рахунок і на ризик останнього.

Якщо банк-ремітент не є пред'являючим банком, він може (якщо таке право надане йому принципалом) передати вексель через учинення передорученого індосаменту інкасуючому банку, а останній, у свою чергу, — пред'являючому банку. Якщо банк-ремітент користується послугами інкасуючого банку, то він по­винен переслати йому доручення на інкасування. Перший примі­рник доручення на інкасування кладеться до строкової картотеки Для контролю за оплатою, акцептом тощо. Другий примірник (копія примірника або повідомлення про інкасо) разом з додани­ми до нього документами або копіями документів (залежно від інструкцій принципала) відсилається платникові або видається в приміщенні банку представникові платника під розписку на пер­шому примірнику доручення на інкасування.

Працівники інкасуючого банку повинні своєчасно переслати векселі за місцем їх платежу і довести до відома платника через повідомлення про надходження векселя на інкасо.

Подання документів платникові може бути зроблене:

1) поштою, і в цьому разі момент подання визначається моментом одержання поштової кореспонденції;

2) у місці акцепту або платежу, зазначеному у векселі, а за відсутності такого зазначення — в місці перебування особи, яка має акцептувати або оплатити вексель. Якщо особа, яка має акцептувати або оплатити вексель, або будь-яка особа, уповнова­жена діяти замість неї, не перебуває у даному місці або з нею не можливо установити контакт, обов'язок здійснити подання документів відпадає.

Якщо не визначено інше, при інкасуванні документів строком оплати за поданням або без зазначення строку документи пода­ються банком протягом трьох діб із дня одержання документів. Платник підписує Акт подання векселів до платежу і здійснює оплату не пізніше наступного дня після настання відповідного строку платежу. Акцепт тратт, а також виставлення простих век­селів здійснюються платником у строк, зазначений у дорученні на інкасування, а коли термін не вказаний — не пізніше трьох діб з дня одержання документів пред'являючим банком. Якщо останній день строку, зазначеного в дорученні на інкасування, припадає на неробочий день, акцепт або оплата документів тощо можуть бути здійснені в перший робочий день.

При отриманні платежу за векселем банк-презентант учиняє напис на звороті векселя на кшталт «Валюта отримана» і засвід­чує його підписом. Отримані кошти зараховуються на поточний рахунок клієнта.

У разі неодержання платежу, відмови платником підписати Акт подання векселів до платежу, інкасуючий банк зобов'язаний подати вексель до опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений век­сель) і повідомити його про виконання доручення. Неоплачені век­селі залишаються в банку до запитання векселедержателем, але не більше визначеного договором строку (як правило, трьох місяців), після чого банк знімає з себе відповідальність за їх зберігання.

Якщо банк за будь-якої причини не може виконати інструкції, що містяться в дорученні на інкасування (у тому числі, коли ці інструкції нечіткі або неточні), а також за відсутності тих чи інших документів, банк не пізніше наступного робочого дня пові­домляє про це сторону, від якої він одержав доручення на інкасу­вання, і запитує у неї відповідні інструкції. За дорученням на інкасування з нечіткими і неточними інструкціями документи збе­рігаються до отримання відповіді на запит.

Банки не приймають до інкасування векселі та супровідні ко­мерційні документи, а доручення на інкасування до виконання, якщо: на векселях не проставлений або неправильно оформлений передоручальний індосамент; індосаменти на векселі неправиль­но оформлені та/або порушена безперервність ряду індосаментів; реквізити хоча б одного із документів не відповідають зазначеним у дорученнях на інкасування даним; якщо банк упевнений у тому, що виконання цього доручення на інкасування негативно позначиться на його діловій репутації.

Доходи банку від здійснення інкасової операції складаються з комісійної винагороди, що сплачується клієнтом за виконання доручення. Водночас банк може вимагати від клієнта відшкоду­вання витрат на відправлення та отримання векселів, а за іного­родніми векселями, крім того, — дамно і порто. Комісія за інкасо утримується в процентному відношенні до повної суми векселя, але не менше встановленої банком суми на кожний пункт (міні­мальна комісія). Дамно утримується в процентному відношенні до повної суми векселя, але не менше встановленої банком суми на кожний пункт (мінімальне дамно). Порто утримується у ви­значеному розмірі на кожний пункт. У разі ненадходження пла­тежу і здійснення протесту всі витрати, пов'язані з протестом, комісія та інші платежі також сплачуються клієнтом.

Привабливість інкасової операції для банку полягає не лише у вилученні комісійної винагороди, айв отриманні у тимчасове розпорядження ресурсів, які можна використати для своїх актив­них операцій. При цьому, здійснюючи інкасування векселів, банк не несе ризику, бо його роль зводиться лише до точного вико­нання інструкцій свого клієнта. Зокрема, банк не несе відповіда­льності за втрату векселів на пошті, несвоєчасне їх одержання у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки, допущені нотаріусом при опротестуванні, та за незалежні від банку обста­вини, які можуть призвести до невигідних для клієнта наслідків. Отже, витрати банку можуть виникнути лише у разі порушень умов ним договору. Для уникнення претензій клієнта банки при інкасуванні векселів повинні уважно стежити за термінами век­селів, якомога точніше дотримуватись інструкцій своїх клієнтів, для чого рекомендується, щоб ці інструкції були задокументовані зі значною деталізацією.