4. Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності

Завершальним етапом облікового циклу фінансового бухгалтерського обліку є процес складання та подання фінансової звітності. Вона складається як для потреб менеджменту, так і для зовнішніх користувачів. Як уже зазначалося, основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки банку.

Насамперед фінансові звіти мають правдиво відображати фінансову інформацію щодо банку. Необхідною умовою правдивого відображення діяльності банку є подання інформації у певному форматі та за показниками, які забезпечують якісні характеристики фінансових звітів.

Основні вимоги щодо форм фінансової звітності банку такі:

- відповідність національним та міжнародним стандартам з бухгалтерського обліку;

- складання на підставі даних бухгалтерського обліку;

- оптимальність за кількістю і складом показників що відображаються у фінансових звітах;

- розкриття кількісних та якісних характеристик господарського факту, явища чи процесу, які відображаються у фінансовому звіті;

- зручність формату форм фінансової звітності для заповнення, розроблення та створення програм електронної обробки інформації.

Якісні характеристики визначають ступінь корисності інформації, що містять фінансові звіти. Виділяють такі якісні характеристики фінансової інформації: дохідливість, доречність, достовірність і зіставність.

1. Дохідливість — це якість інформації. Інформація, що включена до форм звітності має бути зрозумілою користувачам. Однак це не означає, що користувачі зможуть правильно зрозуміти зміст фінансових звітів без необхідних базових знань у галузі банківського бізнесу, економіки та бухгалтерського обліку. Тому інформація про складні поняття, яка є корисною для прийняття рішень, не повинна виключатись із звітності через складність розуміння її окремими користувачами. Отже, інформація, яка подається у фінансових звітах, має бути розрахована на її розуміння та однозначне тлумачення користувачами.

2. Доречність означає здатність інформації впливати на рішення, що приймаються. Для користувачів інформація є доречною, якщо вона дає їм змогу оцінити минулі, поточні події та зробити прогноз майбутніх подій і виходячи з отриманих висновків прийняти обґрунтоване економічне рішення щодо діяльності банку. Доречність інформації визначається її суттєвістю, своєчасністю та можливістю використання для прогнозування.

Звітна інформація вважається суттєвою тоді, коли її упущення або неправильний виклад можуть вплинути на реальну оцінку діяльності банку та його фінансовий стан.

Фінансові звіти мають бути надані користувачам своєчасно, тобто у строки, що забезпечують ефективне використання звітної інформації. Найвірогідніша інформація втрачає свою корисність, якщо вона надана користувачам із запізненням. Згідно з термінами подання фінансової звітності, затвердженими чинним законодавством, квартальна фінансова звітність надається банком не пізніше 25-го числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 18 лютого наступного за звітним року.

Консолідована фінансова звітність має бути надана засновникам банку не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

3. Достовірність інформації означає, що вона не містить помилок та похибок, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності. Вимоги щодо достовірності передбачають:

- сумлінність подання інформації. Кожна стаття звіту повинна з достатньою точністю піддаватись конкретній оцінці;

- змістовність інформації. Відображення максимальних обсягів інформації в межах форми;

- нейтральність. Подання звітної інформації не повинно мати вибіркового характеру для заздалегідь визначеного результату;

- відповідність. Для недопущення значних недооцінок чи переоцінок окремих елементів звітів необхідна повна точність у відображенні всіх показників діяльності банку.

4. Зіставність інформації означає надання користувачам можливості порівнювати:

- фінансові звіти банку за різні періоди;

- фінансові звіти різних банків.

Передумовою зіставності є наведення звітної інформації попереднього періоду у фінансових звітах та розкриття інформації про облікову політику та її зміни у примітках.

Користувачами звітності комерційних банків України є: інвестори, кредитори, клієнти, контрагенти, органи влади (у тому числі податкова адміністрація), громадськість, керівництво та працівники банку, Національний банк України, міжнародні фінансово-кредитні установи. Вони використовують звітність для того, щоб задовольнити свої різноманітні потреби в інформації.

1. Інвестори - цікавить інформація про ризик, що супроводжує інвестиції, та дохід від них;

2. Акціонери - зацікавлені в інформації, яка дозволила б оцінити здатність банку виплачувати дивіденди.

3. Керівництво – зацікавлене в аналізі всієї звітності на основі розробленої системи показників. Це дозволяє прогнозувати грошові надходження в банк та приймати рішення про ефективність, з якою банк міг би використовувати додаткові ресурси, визначати свою позицію щодо інших банків тощо.

4. Співробітники - зацікавлені в інформації про стабільність та рентабельність свого банку, його здатність забезпечувати їх заробітною платою, можливість подальшої роботи.

5. Кредитори - цікавляться інформацією про ліквідність та платоспроможність банку з метою прогнозування його можливостей вчасно сплатити за фінансовими зобов'язаннями. Джерелом інформації є основна фінансова звітність.

6. Контрагенти - зацікавлені в оптимальному виборі партнера і оптимізації обсягу, характеру та рівня ризикованості операцій із банком-контрагентом. Джерелом інформації виступає балансовий звіт.

7. Органи влади - цікавить інформація про розподіл ресурсів і результати діяльності банків. Джерелом інформації переважно є нефінансова звітність.

8. Громадськість - отримує інформацію щодо діяльності окремих банків та стабільності банківської системи. Джерелом інформації є публічна фінансова звітність банків.

9. Міжнародні фінансово-кредитні установи - цікавить інформація для збірника «Міжнародна фінансова статистика» (дані про валютні курси, міжнародну ліквідність, гроші та банківські операції, відсоткові ставки, міжнародні трансакції, рахунки державного сектора, державні рахунки тощо). Джерелом інформації може бути нефінансова звітність.

10. Національний банк: департамент бухгалтерського обліку; департамент безвиїзного нагляду - здійснює контроль за достовірністю інформації і бухгалтерського обліку. Джерелом інформації є баланси банків з різною періодичністю та рівнями розшифровок, збирає інформацію, яка дозволяє дати загальну оцінку ризиків кожного банку, а також визначити ступінь виконання банком економічних нормативів. Джерелом інформації є фінансова звітність.

11. Департамент готівково-грошового обігу, Економічний департамент Департамент валютного регулювання.

Основна фінансова звітність — це звітність, що використовується більшістю користувачів для отримання інформації про фінансовий стан і діяльність банку, яка необхідна при прийнятті економічних рішень.

Форми основної фінансової звітності мають відповідати:

- загальновизнаним моделям, які використовуються в міжнародній банківській практиці, що пов'язано з розширенням економічних зв'язків країни за кордоном;

- специфічним вимогам національних користувачів.

На сьогоднішній день велике значення має валюта, в якій здійснюються банківські операції, що зумовлено багатьма факторами. Існують об'єктивні причини того, що національна грошова одиниця України не може використовуватися у міжнародних розрахунках. З іншого боку, згідно з політикою, що спрямована на зміцнення гривні, запроваджені певні обмеження щодо застосування на території України іноземних валют як засобів платежу та розрахунків. У той же час українські банки активно працюють з банками-кореспондентами і суб'єктами господарської діяльності сусідніх держав, валюта яких також не є вільно конвертованою. Отже, для правильної оцінки фінансових показників комерційного банку України в усіх фінансових формах звітності інформація подається у розрізі трьох груп валют: національної, вільно конвертованої та неконвертованої. При цьому для зручності порівняння суми завжди наводяться у гривневому еквіваленті. Як правило, дані у фінансовій звітності, окрім поділу на групи валют, наводяться окремо за резидентами і нерезидентами України.

Повна фінансова звітність банку включає:

- балансовий звіт;

- звіт про фінансові результати;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про власний капітал;

- примітки до фінансових звітів.

Крім річної фінансової звітності, існує проміжна (щоденна, місячна, квартальна) фінансова звітність, яка охоплює певний період та складається наростаючим підсумком з початку року.

Квартальна фінансова звітність банку складається тільки з балансу та звіту про фінансові результати.

Фінансова звітність розкриває фінансову інформацію про діяльність банку через застосування таких інструментів, як елементи. Елементами заведено називати сукупність однорідної інформації, що відображається у фінансових звітах.

Основними елементами фінансових звітів є такі:

- активи;

- зобов’язання;

- власний капітал;

- доходи;

- видатки.

Активи, зобов’язання, власний капітал — це елементи балансу, які розкривають фінансовий стан банку.

Доходи та видатки — це елементи звіту про фінансові результати, за даними яких відбувається обчислення фінансового результату від діяльності банку (прибуток чи збиток).

Звіт про рух грошових коштів, відображаючи складові елементів звіту про фінансові результати, а також зміни в елементах балансу, не містить власних унікальних елементів. Це стосується і звіту про власний капітал, якій відображає зміни у складі елементів капітал.

Будучи структурними складовими звітності, елементи, у свою чергу, поділяються на окремі статті (економічні показники). Об’єднання статей (показників) у формах фінансової звітності в окремі групи проводиться виходячи з певних ознак за економічними характеристиками.

Для поглибленого розуміння фінансової звітності необхідно з’ясувати правила виокремлення статей (показників) та визнати їх елементами фінансової звітності, тобто включити в балансовий звіт або у звіт про фінансові результати. Визнання елемента звітності — це процес оцінювання та включення певної статті до фінансового звіту.

Балансовий звіт

Балансовий звіт — це базовий документ фінансової звітності. Згадаємо вже відоме вам визначення балансу: баланс — це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, зобов’язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.

Як уже зазначалося, метою складання балансу є надання користувачам інформації про фінансовий стан банку. Баланс надає можливість визначити склад, структуру та ліквідність активів банку, наявність власного і залученого капіталу. На підставі даних Балансу можна обчислити сукупність економічних показників та фінансових коефіцієнтів, які використовують для оцінювання фінансової стійкості банку, а також управління банківськими ризиками.

Як наголошувалося, на відмінну від підприємств банки складають баланс щоденно. Це означає, що в системі бухгалтерського обліку в банку кожен день здійснюється реєстрація та опрацювання економічної інформації про всі господарські операції, які мали місце протягом дня. Збір та опрацювання економічної інформації про господарські операції в системі бухгалтерського обліку називають обліковим циклом. Отже, обліковий цикл у банку відтворюється кожного робочого дня і завершується складанням балансу.

У банках опрацювання облікової інформації здійснюється майже повністю в автоматизованому режимі з використанням комп’ютерних технологій (автоматизована банківська система). Базовою підсистемою автоматизованої банківської системи є підсистема «Операційний день банку» (ОДБ), упровадження якої для всіх установ банків є обов’язковим. За допомогою інтегрованої комплексної підсистеми ОДБ здійснюється:

- реєстрація усіх господарських операцій у системі рахунків бухгалтерського обліку;

- опрацювання бухгалтерської економічної інформації про наслідки цих операцій;

- узагальнення і відображення в синтетичних бухгалтерських регістрах;

- складання форм фінансової звітності.

Розкриття інформації про фінансовий стан досягається завдяки класифікації таких елементів балансу, як активи, зобов’язання, капітал, на статті за певними ознаками. Стаття бухгалтерського балансу — це показник, що відображає стан на відповідну дату окремих видів активів (господарських засобів чи ресурсів) та зобов’язань і капіталу (джерел їх утворення). Кожна стаття балансу має грошовий вираз, що називається оцінкою статті.

Графа «Активи» перелічує майно, що належить банку із зазначенням їх вартості. Графа «Пасиви» складається з двох елементів та відображає суму боргів банку перед зовнішніми партнерами, яких можна поділити на дві категорії: кредитори та власники. Елемент «зобов’язання» розкриває борги банку перед його кредиторами. Проте, оскільки банк з правового погляду є юридичною особою, це означає що його майно відокремлене від власників. У зв’язку з цим елемент «власний капітал» вживається для позначення суми коштів, які належать власникам банку. Цю суму також умовно можна розглядати як борг банку перед його власниками. Термін «право на активи» означає, що на погашення заборгованості спрямовують активи. Згідно з чинним законодавством першочергово підлягає погашенню заборгованість перед кредиторами. І тільки у разі ліквідації банку залишки активів, що залишились після погашення боргів перед кредиторами, підлягають розподілу між власниками.

Проте існує і інший підхід щодо розгляду балансу: це розуміння зобов’язань як джерел походження коштів, а активів — як використання коштів. Тобто графа «Активи» відображає перелік предметів майна, гроші на які були витрачені банком, а графа «Зобов’язання» просто перелічує різноманітні джерела (фонди) цієї ж суми грошей. Тобто обидві сторони балансу показують лише два різні аспекти однієї і тієї самої суми грошей, тобто звідки гроші надійшли та на що їх було витрачено. Звичайно, підсумкові показники в обох колонках повинні збігатися, оскільки банк мусить показати, з яких джерел були одержані гроші на придбання активів (принцип двоїстості).

Активи (А) = Зобов’язання (З) + Капітал власників (К).

У вітчизняній бухгалтерській практиці на відміну від зарубіжної, ще додатково використовується термін пасиви. Під пасивами розуміють сукупний капітал, залучений банком, який складається з суми боргу партнерам банку (зобов’язання) і капіталу власників. У даному випадку формула має вигляд:

Активи (А) = Пасиви (П),

де пасиви дорівнюють:

Пасиви (П) = Зобов’язання (З) + Власний капітал (К).