3. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги

Серед банківських послуг дедалі важливішу роль віді­грають посередницькі послуги. На практиці надання таких по­слуг оформляється двома видами цивільно-правових договорів: договором доручення та договором комісії. За своєю сутністю ці договори є договорами про надання послуг. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за дорученням другої сторони (замовника) надати послугу, яка спожи­вається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної дія­льності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором доручення одна сторона (повірений) зо­бов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (до­вірителя) певні юридичні дії — підписання документів, укладен­ня угод, проведення правової експертизи документів тощо. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Повірений є представником свого довірителя перед третіми осо­бами. Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій зазначаються у договорі або у виданій на його підставі довіреності. Причому такі дії мають бути правомірними, здійсненними і конкретними. Повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все отримане у зв'язку з виконанням доручення (цінні папери, майно, грошові кошти, документи). Дові­ритель, оскільки повірений діє за його рахунок, повинен забезпе­чити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, а також відшкодувати йому фактичні витрати при ви­конанні ним доручення.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. За цим договором укладаються угоди не безпосередньо особою, заінте­ресованою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її ра­хунок іншою особою. За угодами, які укладає комісіонер з треті­ми особами, набуває права і стає зобов'язаним не комітент, а комісіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені.

Повіреним і довірителем, а також комісіонером і комітентом можуть бути громадяни та юридичні особи, зокрема банки.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії. Схожість полягає в тому, що в них є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах та за рахунок другої сторони (довірителя чи комітента).

Але між ними існують істотні відмінності:

1. За договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений діє від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, а повірений жодних прав та обов'язків за укладеними до­говорами не набуває.

2. Договір доручення може бути платним і безплатним. Договір комісії є платним, причому ознака платності настільки характерна, що право на винагороду виникає у комітента незалежно від того, чи було воно спеціально передбачене договором.

Комерційні банки надають різноманітні види посередницьких послуг. Найпоширенішими серед них є посередництво в одер­жанні клієнтом кредиту, в операціях з майном, зокрема цінним паперами, валютою. Перший вид посередницьких послуг нада­ється банком тоді, коли він сам з тієї чи іншої причини не може задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому разі обслуговую­чий банк може бути посередником у пошуку клієнтові іншого банку-кредитора або на його прохання одержати міжбанківський кредит і за рахунок його надати кредит клієнту. Якщо клієнтові потрібен великий кредит, то банк може вдатися до консорціумного або паралельного кредитування клієнта.

Помітно збільшилося надання посередницьких послуг в опе­раціях з цінними паперами. Для первинного розміщення цінних паперів банки можуть за дорученням, від імені і за рахунок емітента виконувати обов'язки щодо організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому можливі два варіанти. Згідно з першим варіантом банк надає послуги з пер­винного розміщення цінних паперів без зобов'язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії. Головний обов'язок банку в цьому випадку — докласти максимальних зусиль для розміщення цін­них паперів, проте фінансової відповідальності за кінцевий ре­зультат банк не несе.

Другий варіант передбачає, що банк зобов'язується у разі не­повного розміщення цінних паперів викупити в емітента їх нере­алізовану частину, тобто бере на себе ризики розміщення цінних паперів.

Комерційні банки можуть займатися і брокерською діяльніс­тю, тобто укладати цивільно-правові угоди (зокрема договори комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

Посередництво банків у валютних операціях передбачає, зок­рема, купівлю-продаж іноземної валюти або платіжних докумен­тів у ній, конверсію однієї іноземної валюти в іншу, конверсію протягом визначеного строку національної валюти в іноземну, і навпаки; переказування за дорученням громадян іноземної валю­ти за кордон та виплату громадянам отриманих на їх ім'я з-за кор­дону переказів; інкасування іноземної валюти та платіжних до­кументів у ній тощо.

Банки надають своїм клієнтам консультаційні послуги. Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітнос­ті, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Значну кількість видів консультаційних послуг, яку надають комерційні банки, становлять послуги, пов'язані з виконанням ними активних і пасивних операцій та наданням ін­ших послуг: залучення ресурсів, кредитування, фінансування ка­пітальних вкладень, розрахунково-касове обслуговування, зовнішньоекономічна діяльність, операції з цінними паперами тощо.

Консультаційні послуги можуть надаватись усно або письмо­во, а плата за їх надання у деяких випадках включається у плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується кон­сультуванням.

Надавати консультаційні послуги можуть як менеджери під­розділів банку, так і працівники спеціально створених підрозді­лів. В окремих випадках консультантами можуть бути сторонні спеціалісти та організації, які залучаються банками для надання консультацій своїм клієнтам. Консультаційні послуги передба­чають наявність у працівників, що їх надають, певних знань у галузі економіки, банківської справи, інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності, а також до­свіду практичної роботи у відповідних галузях знань.

Інформаційні послуги. Банки, завдяки своїй ролі в економіці, наявності сучасних засобів телекомунікацій і електронно-обчислювальної техніки завжди мають значну кількість різноманітної інформації, тобто документованих або публічно оголоше­них відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільст­ві, державі, економіці. Це дає змогу комерційним банкам надавати інформаційні послуги, тобто займатися діяльністю, пов'я­заною з доведенням інформаційної продукції до споживачів з ме­тою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Основними видами інформаційної діяльності є:

1. Одержання інформації, тобто набуття, придбання, накопи­чення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

2. Використання інформації — задоволення інформаційних потреб юридичних та фізичних осіб.

З. Поширення інформації — розповсюдження, оприлюднення, реалізація в установленому законом порядку інформації.

4. Зберігання інформації — забезпечення належного стану ін­формації та її матеріальних носіїв.

Інформаційні послуги та інформаційна продукція, тобто мате­ріалізований результат інформаційної діяльності, можуть бути об'єктом товарних відносин. Ціни і ціноутворення на інформа­ційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються дого­ворами.

За режимом доступу інформація поділяється на:

- відкриту інформацію, доступ до якої забезпечується через публікацію її в офіційних друкованих виданнях, поширення за­собами масової комунікації, безпосереднє надання заінтересова­ним клієнтам;

- інформацію з обмеженим доступом, котра, у свою чергу, за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація — це відомості, які перебувають у во­лодінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Володіння інформацією ділового, коме­рційного, банківського та іншого характеру, одержаною на власні кошти юридичної або фізичної особи, або такою, яка є предметом їхнього банківського, комерційного, ділового та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, дає змогу юридичній або фізичній особі самостійно визначати режим доступу до інфор­мації, у тому числі належність її до категорії конфіденційної. Ви­няток становить інформація комерційного та банківського характеру, правовий режим якої встановлений чинним законодавством. Так, Закон України «Про банки і банківську діяльність» передба­чає, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та вза­ємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, установлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд. НБУ також видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становлять банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів.

Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

- на письмовий запит або з письмового дозволу власника та­кої інформації;

- на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

- органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного ко­мітету — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта під­приємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конк­ретний проміжок часу;

- спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків кон­кретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

До таємної інформації належить інформація, що містить відо­мості, які становлять державну та іншу, передбачену законом, та­ємницю.

До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають банки, можна віднести:

- інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у сфері банківської справи, фінансів, валютного регулювання, опо­даткування тощо;

- надання копій грошово-розрахункових документів;

- допомога у розшуку перерахованих сум;

- надання інформації про прийняття Національним банком України та іншими органами рішень, які впливають на господар­ську діяльність клієнта;

- доведення інформації про курси іноземних валют, котиру­вання цінних паперів та їх дохідність тощо;

- сприяння в підборі партнерів (покупців або постачальни­ків), засновників, учасників обмінних операцій тощо.