logo
Підручник

1. Види депозитів та їх характеристика

Більша частина ресурсів банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості банків у залученні коштів регулюються Національним банком України. Так, згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізич­них осіб через виконання депозитних операцій, за допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іно­земній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок вла­сника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з за­лученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Практично всі клієнтські рахунки є депозитними. Депозит­ним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

За формою використан­ня рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитан­ня; термінові, або строкові, депозити; умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони викорис­товуються для здійснення поточних розрахунків власника рахун­ку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного ра­хунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім пові­домленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можли­вість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низь­кий депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредит­них карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговуван­ня тощо.

Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням по­точних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залиш­ки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — активно-пасивний рахунок, що поєднує ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахун­ком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кош­ти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також по­точний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте якщо останній відкривається надійним клієнтам, котрі активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до ви­падку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердраф­том може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами, отже, особо­вий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на пев­ний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений пе­ріод (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів від­бувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плану­ванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошо­вого ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власни­ками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Ба­нки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у кліє­нта, а другий — у банку. В угоді передбачається сума вкладу, те­рмін, протягом якого вклад зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкла­ду, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов'язання своєчасно вико­нати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявля­ється в установленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депо­зиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передба­ченого за вкладами до запитання.

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:

за категорією вкладника:

за строком: