logo
Підручник

2. Ліквідність та платоспроможність банку

Однією з узагальнених характеристик діяльності комер­ційного банку, що відображають рівень його надійності з погляду можливості вчасно виконувати всі взяті зобов'язання, є ліквідність. Банк повинен постійно управляти ліквідністю, підтримува­ти її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх узятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості і валю­ти платежів. З цією метою банк мусить постійно забезпечувати потрібне співвідношення між власними і залученими коштами, намагатися формувати надійні та дешеві кредитні ресурси, про­водити виважену кредитну політику.

Ризик ліквідності — ризик недостатності надходжень грошо­вих коштів для покриття їх відпливу, тобто неможливість за пев­них умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат. Банки повинні постійно управляти ліквідніс­тю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного вико­нання всіх зобов'язань.

Поняття ліквідності банку ширше, ніж поняття платоспромо­жності. Воно включає здатність банку виконувати не лише бор­гові й позабалансові зобов'язання, а й забезпечувати грошовими коштами своїх клієнтів. Іншими словами, ліквідність банку обов'язково передбачає платоспроможність, але, крім неї, ще й можливості вести окремі категорії активних операцій. Недостат­ній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності в установі банку фінансових труднощів. У цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найліквідніші активи.

Для більшості банків потреба в ліквідних коштах виникає з таких причин:

- зняття коштів з депозитів;

- заявки на отримання нових кредитів від платоспроможних клієнтів;

- операційні витрати та сплата податків у процесі продажу ба­нківських послуг;

- виплата дивідендів акціонерам.

Джерелами для покриття потреби в ліквідних коштах є:

- залучення депозитів;

- дохід від продажу недепозитних банківських послуг;

- погашення раніше наданих кредитів;

- продаж активів банку;

- залучення коштів на грошовому ринку.

Погіршення ліквідності банку виражається насамперед у втра­ті ним здатності надавати кредити своїм клієнтам, а також здійс­нювати деякі інші активні операції.

Банк, який не може здійснювати та розвивати свої активні операції, не є ліквідним у широкому розумінні, але водночас та­кий банк може залишатися платоспроможним, тобто може своє­часно здійснювати погашення своєї заборгованості перед вкла­дниками та кредиторами, у тому числі забезпечувати платежі (розрахунки за поточними операціями клієнтів за їхній рахунок).

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зо­бов'язання за пасивом. Банківські управлінці повинні дотримува­тися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно форму­вати й актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення коштів за активом у грошовій фор­мі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку по­трібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. Разом з тим за відсутності рів­новаги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок зменшення витрат за пасивами (залучення дешевих короткострокових паси­вів). Але в цьому разі банк певною мірою ризикує: якщо змінить­ся економічна ситуація на ринку банківських капіталів, він може бути не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку.

Очевидно, що управління банківською ліквідністю — складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і паси­вів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається обсягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає в установленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.

Для оцінювання ризику ліквідності використовують такий по­казник, як геп, що являє собою розрив між активами і пасивами за строками, тобто строками розміщення коштів та строками, на які ці кошти залучені.

Для цього всі кошти поділяють на:

- кошти «на вимогу»;

- від 2 до 31 дня;

- від 32 до 365 днів;

- більше року.

Якщо пасиви перевищують активи, то геп від'ємний, якщо ак­тиви перевищують пасиви, то геп додатний.

Усі управлінські процеси в банку тісно пов'язані між собою. Забезпечення фінансової стійкості залежить не тільки від розміру активів та рівня їх ліквідності, збалансованості активних та паси­вних операцій. Для кожного банку важливим є те, яку політику він проводить в управління активами і пасивами.

Кожна банківська установа обирає власну стратегію в управ­лінні активами та пасивами насамперед виходячи із поставлених завдань та існуючих для цього можливостей. Розглянуті прикла­ди показують, що структури активів та пасивів, питома вага окремих їх видів у цілому по банківській системі для банків різ­них груп збігаються. Тобто існують оптимальні співвідношення, яких банківські управлінці дотримуються. Але за кожною влас­ною стратегією в управлінні активами та пасивами стоять сучасні методи, які за багато років пройшли апробацію у колі банківсь­ких установ розвинутих країн світу. По суті, останні 16 років існування системи комерційних банків у нашій країні — це спроби застосовування міжнародного банківського досвіду.

Існує кілька підходів до управління ліквідністю банків:

- управління ліквідністю через управління активами (забезпечення ліквідності за рахунок активів);

- управління пасивами (використання позичених ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти);

- управління активами і пасивами (збалансоване управління ліквідністю).

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважа­ють цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що ґрунтується на залученні ліквідних коштів.

Цей метод ґрунтується на тому, що метою управління є підтри­мка рівня необхідної ліквідності. Це — головна мета, їй підпоряд­ковуються інші. Установа опікується більше рівнем надійності та стійкості своїх позицій, ніж завданням максимізації прибутку. Та­кий метод забезпечує сталий, прогнозований розвиток.

В умовах постійної конкурентної боротьби за банківські ре­сурси ризик подорожчання ресурсів порівняно з минулими періо­дами спричинює значні структурні зрушення в управлінні самої банківської установи. Депозитні підрозділи відокремлюються в самостійні структури, на яких покладається завдання залучати якомога більше коштів. Організовуються «банківські супермар­кети» з продажу банківських продуктів населенню чи підприєм­цям. Головним завданням є забезпечення дедалі більшого обсягу ресурсів. Так, процес управління переважно зосереджується на вдалому управлінні пасивами, їх обсягами та процентними став­ками, рівню та коливанню яких приділяється основна увага.

Застосовуючи стратегію управління пасивами, банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стовідсоткової гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною чи придбати взагалі.

Зосередження уваги на пасивах — це об'єктивний процес, який проходять усі банки. Але вища майстерність банківських мене­джерів полягає в опануванні елементів збалансованого управління ліквідністю.

Відповідно до методу збалансованого управління ліквідністю частина запланованого попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді високоліквідних цінних паперів і депозитів в інших бан­ках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються за рахунок попередніх угод, домовленостей про відкриття кредит­них ліній з іншими банками-кореспондентами. Поточні потреби в ліквідних коштах покриваються за рахунок залучення коротко­строкових позик на грошовому ринку.