logo
Підручник

3. Міжнародний документарний акредитив

Документарний акредитив — це угода, відповідно до якої банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі ін­струкцій клієнта (заявителя акредитива) або від його імені, бере на себе зобов'язання здійснити розрахунки з третьою особою (бенефіціаром) проти наданих такою особою документів.

Акредитиву як особливій формі міжнародних розрахунків притаманні такі ознаки, як абстрактність, умовність і суворий формалізм.

Абстрактність акредитива полягає в його відособленості від договору купівлі-продажу або іншого договору, на якому він може бути оснований. Зобов'язання банку за акредитивом є самостійним і не залежить від взаємовідносин сторін за зовніш­ньоекономічним договором. Абстрактність зобов'язань щодо акредитива зберігається навіть у тому випадку, коли в тексті акредитива міститься пряме посилання на зовнішньоекономічний Договір.

Умовність акредитива полягає в тому, що зобов'язаність бан­ку здійснити розрахунки за акредитивом виникає лише в тому ра­зі, коли бенефіціаром будуть виконані всі умови акредитива. Та­кими умовами є насамперед вимоги до складу документів і строків їх подання. Банк мусить виконати свої зобов'язання за акредитивом тільки тоді, коли пред'явлений бенефіціаром ком­плект документів є оформленим у повній відповідності до умов акредитива і відсутні будь-які розбіжності між поданими доку­ментами. Будь-яке відступлення бенефіціара від умов акредити­ва, навіть, здавалося б, незначне, є підставою для відмови банку від здійснення платежу.

Документарні акредитиви широко застосовуються для розра­хунків у зовнішньоекономічній діяльності завдяки виконанню одночасно трьох різних функцій: розрахункової, забезпечуваль­ної та кредитної.

Розрахункова функція — основна функція акредитива. За своїм економічним змістом акредитив насамперед призначений для обслуговування торговельних розрахунків.

Забезпечувальна функція — функція, завдяки якій акредитив є не тільки формою розрахунків, а й інструментом страхування ризиків у зовнішньоекономічній діяльності. Сторони зовніш­ньоекономічного договору, які здійснюють розрахунки за допо­могою акредитива, мають можливість не залучати додаткових інструментів забезпечення, таких як гарантія, поручительство або застава.

Кредитна функція — це функція, яка надає акредитивній фор­мі розрахунків додаткову привабливість, оскільки при різних ви­дах акредитивів з'являється можливість кредитування як імпор­тера, так і експортера.

Учасники акредитивної форми розрахунків:

1. Заявник акредитива — особа, на прохання і від­повідно до інструкцій якої банк (банк-емітент) бере зобов'язання здійснити розрахунки з третьою особою (бенефіціаром).

Як правило, заявником акредитива є покупець товарів (замов­ник робіт або послуг) за зовнішньоекономічним договором.

2. Бенефіціар — особа, на користь якої відкрива­ється акредитив.

Зазвичай бенефіціаром є продавець товару (підрядник, ви­конавець робіт або послуг) за зовнішньоекономічним дого­вором.

3. Банк-емітент — банк, який за дорученням і на підставі інструкцій заявника акредитива відкриває акредитив на користь бенефіціара.

Як правило, банком-емітентом є банк, який обслуговує поточ­ний рахунок заявника акредитива або інший банк, розміщений у країні заявника акредитива.

4. Авізуючий банк — банк, який на прохання банку-емітента повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива й умови, на яких його відкрито.

Зазвичай авізуючим банком є банк, який обслуговує поточний рахунок бенефіціара, або інший банк, розміщений у країні бене­фіціара. Призначення як авізуючого банку, який обслуговує по­точний рахунок бенефіціара, є вигіднішим, оскільки такий банк може надати своєму клієнтові нижчі, порівняно з іншими банка­ми, тарифи.

5. Підтверджуючий банк — банк, який на прохання банку-емітента додає власну гарантію виконання зо­бов'язань за акредитивом проти поданих документів, які відпові­дають умовам акредитива.

Підтверджуючим банком за акредитивом може бути авізую­чий банк, виконуючий банк або будь-який третій банк. Основні дії підтверджуючого банку:

- підтвердження акредитива;

- переказування платежу за акредитивом на рахунок бене­фіціара;

- акцептування тратти, виставленої бенефіціаром;

- платіж за поданою траттою.

Підтверджуючий банк може також виконувати всі дії, які вхо­дять до компетенції авізуючого банку.

6. Виконуючий банк — банк, який уповно­важений банком-емітентом на здійснення платежу, акцептування або негоціацію тратт за акредитивом проти документів, які від­повідають умовам акредитива.

7. Банк-платник — виконуючий банк, який уповноважений банком-емітентом на здійснення платежу за акреди­тивом проти документів, які відповідають умовам акредитива.

8. Акцептуючий банк — виконуючий банк, який уповноважений банком-емітентом на здійснення акцепту виставлених бенефіціаром тратт проти документів, які відпові­дають умовам акредитива.

9. Переказуючий банк — виконуючий банк, який відповідно до умов акредитива і на вимогу першого бенефіціара здійснює переказ акредитива другому бенефіціару.

10. Рамбурсуючий банк — банк, який упов­новажений банком-емітентом надати виконуючому банку від­шкодування платежів, пов'язаних з виконанням акредитива.

11. Банк-кореспондент — який-небудь банк, розташований в іншій країні, з яким банк-емітент підтримує ко­респондентські відносини.

Загалом, механізм міжнародних розрахунків з допомогою до­кументарних акредитивів включає такі етапи:

1. Експортер та імпортер укладають зовнішньоекономічний договір, у якому обумовлюється, що розрахунки будуть здійснюватися у формі документарного акредитива.

2. Після укладення зовнішньоекономічного договору, експор­тер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера.

3. Імпортер подає в банк заяву на відкриття акредитива. На цьому етапі важливо правильно сформулювати умови акредитива. Зауважимо, що акредитив є угодою, відокремленою від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт. Тому повні і чіткі умови акредитива є запорукою виконання партнерами своїх обов'язків за зовнішньоекономічним договором.

4. На підставі заяви на відкриття акредитива, банківський пра­цівник присвоює йому номер, здійснює комп'ютерний набір тексту акредитива та відправляє його телекомунікаційними засобами авізуючому банку. Як правило, авізуючим банком є банк-кореспондент у країні бенефіціара.

5. Авізуючий банк, одержавши повідомлення з умовами акре­дитива, здійснює його перевірку. Згідно з Уніфікованими прави­лами та звичаями для документарних акредитивів банк повинен ретельно перевірити за зовнішніми ознаками справжність акре­дитива, який він авізує. Якщо банк вирішує не авізувати акреди­тив, він повинен негайно повідомити про це банк-емітент. Після встановлення справжності акредитива, авізуючий банк повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива. При цьому, якщо авізуючому банку доручено лише авізувати акредитив, то він передає бенефіціару текст акредитива без свого підтверджен­ня, тобто без будь-якого зобов'язання виконати акредитив. На прохання банку-емітента авізуючий банк може додати до безвід­кличного акредитива своє підтвердження і цим зобов'язатися здійснити виконання акредитива на користь бенефіціара незале­жно від зобов'язань банку-емітента і як доповнення до них. Ра­зом з тим авізуючий банк не зобов'язаний підтверджувати акре­дитив. Якщо банк відмовляється від підтвердження, то він повинен без затримки повідомити про це банк-емітент.

6. Одержавши акредитивне авізо, бенефіціар повинен насам­перед перевірити, чи збігаються умови акредитива з укладеним зовнішньоекономічним договором і чи він зможе дотриматися всіх вимог. У разі виявлення в акредитиві невідповідності, бе­нефіціар повинен пред'явити претензії безпосередньо імпортеру і вимагати від нього внести відповідні зміни в умови акредитива через банк-емітент. Зауважимо, що експортер завжди має мож­ливість не скористатися акредитивом. Він навіть може не пові­домляти про це імпортера або задіяні банки. Акредитив втрачає силу, коли бенефіціар не подав жодних документів до закінчен­ня терміну акредитива. У випадку, коли бенефіціар згідний з умовами акредитива, він відвантажує товар і подає в банк необ­хідні документи. При цьому важливо, щоб документи були по­дані в банк, не пізніше дати закінчення строку подання докумен­тів за акредитивом.

7. Прийнявши документи від бенефіціара, банк здійснює їх перевірку. Згідно з Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів банки повинні перевіряти всі перед­бачені акредитивом документи, з тим щоб упевнитися, що за зов­нішніми ознаками вони відповідають строкам та умовам акреди­тива. Документи, не передбачені в акредитиві, банки не пере­віряють, а повертають особі, що їх подала, або передають їх, не беручи на себе відповідальності. Термін перевірки документів банками й ухвалення рішення про їх прийняття чи повернення, а також для повідомлення відповідного рішення особі, яка надала документи, не повинен перевищувати сім банківських днів з на­ступного дня після прийняття документів.

8. Після перевірки документів і встановлення їх відповідності умовам акредитива авізуючий банк надсилає їх банку-емітенту.

Якщо авізуючий банк є виконуючим банком, то після перевір­ки документів і встановлення їх відповідності умовам акредити­ва, він виплачує суму за акредитивом бенефіціару і надсилає банку-емітенту вимогу відшкодування здійсненого платежу.

9. Банк-емітент, одержавши від авізуючого банку документи, перевіряє їх, і в разі відповідності документів строкам і умовам акредитива, списує кошти з рахунку імпортера та надсилає пла­тіж банку експортера.

10. Банк-емітент передає документи імпортеру, який на їх основі отримує товар.

11. Якщо авізуючий банк не є виконуючим банком, то, отримав­ши кошти за акредитивом від банку-емітента, він зараховує їх нарахунок бенефіціара.

В Уніфікованих правилах і звичаях для документарних акре­дитивів містяться також характеристики різних видів докумен­тарних акредитивів, а саме:

- відкличний акредитив — це акредитив, який може бути анульований або умови якого може змінити банк-емітент за вказів­кою клієнта (імпортера) без попереднього повідомлення бенефі­ціара. Оскільки він не забезпечує належної гарантії, то рідко і використовується;

- безвідкличний акредитив — це акредитив, який не можна анулювати або змінювати без згоди експортера (бенефіціара). У заяві на акредитив має чітко зазначатися: акредитив є відкличним чи безвідкличним. Якщо такого зазначення немає, то правилами передбачено, що акредитив вважається безвідкличним;

- підтверджений акредитив означає гарантію платежу з боку двох банків, один з яких — у країні імпортера, другий — у країні експортера;

- непідтверджений акредитив — це акредитив, за яким відповідальність за оплату несе тільки банк-емітент, а банк експортера тільки повідомляє бенефіціара про відкриття акредитива, оплату банк-експортер здійснює після надходження коштів від банку-імпортера на відповідну суму;

- трансферабельний (переказний) акредитив дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб. Якщо умовами акредитива не передбачена можливість його пе­реказування, бенефіціар не є постачальником товару, то в розра­хунках використовують компенсаційний акредитив. Він відкривається бенефіціаром за основним акредитивом як зустрічний на користь виробника товару або субпостачальника. Ці два акреди­тиви є повністю самостійними при розрахунках;

- револьверний акредитив використовується у разі постійного постачання товарів рівними партіями і поповнюється він на пев­ну суму (квоту). У разі відкриття револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї кво­ти і кількість квот, а також строк використання квот;

-тпокритий акредитив — це акредитив, під який банк-емітент надає в розпорядження іноземного банку, що виконуватиме акредитив, валютні кошти через відкриття депозиту у виконую­чому банку;

- непокритий акредитив — це той, під який валютні кошти не надаються, тобто не заморожуються, і тому вони частіше викори­стовуються при міжнародних розрахунках;

- акредитив з червоною смугою — це такий акредитив, за яким банк експортера може видавати аванси експортерові для відправлення ним товарів;

- резервний акредитив — це акредитив, який за своєю суттю подібний до гарантії. Він застосовується переважно в США і за­мінює гарантії, які згідно з юрисдикцією більшості федеральних штатів не можуть видаватися банками. Резервний акредитив дає право бенефіціару на отримання належних йому коштів від банку у випадку, коли наказодавець не спроможний оплатити відвантажений товар чи надані послуги;

- акредитив «бек-ту-бек» — це новий акредитив, що базується на не переказному акредитиві і відкривається на користь іншого бенефіціара. Цей вид акредитивів використовується у випадку, коли бенефіціар не є фактичним постачальником товару і бажає відкрити акредитив на користь свого постачальника (за умови, що перший акредитив не переказний). При цьому банк торговельного посередника відкриває другий акредитив на користь постачальника, спираючись тільки на вже існуючий ак­редитив.

Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків.

Переваги документарного акредитива для експортера:

1) наявність надійного забезпечення платежу у вигляді зобов'язання банку здійснити розрахунки за відвантажені товари, яке отримується, зазвичай до початку відвантаження;

2) швидкість надходження експортної виручки, яка часто випе­реджає прибуття товарів до пункту призначення;

3) відсутність необхідності отримання згоди покупця на оплату товарів;

4) можливість дострокового, до остаточного виконання акре­дитива, поповнення оборотних коштів - під заставу майнових прав, які випливають із акредитива (за платіжного акредитива), у результаті дисконту акцептованих банком векселів (за акцептного акредитива) або від негоціації ве­кселів за акредитивом з негоціацією тратт).

Переваги документарного акредитива для імпортера:

- забезпечення дотримання продавцем строків поставки, пе­редбачених зовнішньоекономічним договором;

- документальне підтвердження відповідності відвантажених товарів умовам зовнішньоекономічного договору;

- отримання запозичених коштів на підставі товаророзпорядчих документів, які надійшли в банк від продавця.

До основних недоліків документарного акредитива, порівняно з іншими формами розрахунків, варто віднести:

- додаткові витрати часу, необхідні для пересилання перед­бачених умовами акредитива документів;

- додаткові фінансові витрати, пов'язані з високою вартістю послуг банку.