Звіт про рух грошових коштів

Важливим завданням фінансових менеджерів банку є оптимізація руху грошових потоків з метою забезпечення ліквідності банку. Вирішення цього завдання вимагає від менеджерів вміння оцінювати спроможність банку акумулювати і заробляти грошові кошти. Гроші можуть надходити в банк, головним чином, із чотирьох джерел:

1) внески засновників банку;

2) залучені депозити, одержані кредити та інші запозичення;

3) отримані доходи;

4) надходження від продажу активів, які перебували не в грошовій формі. Проте менеджери повинні не тільки вміти спрогнозувати обсяги грошових надходжень, а й розрахувати час та ймовірність їх отримання, а також визначити потреби банку в них відповідно до напрямів використання. Інформація щодо ліквідності банку є надзвичайно корисною і для зовнішніх користувачів, оскільки дає можливість прогнозувати здатність банку своєчасно розрахуватися з боргами.

Утім, баланс, розкриваючи інформацію про фінансовий стан банку на конкретну дату, не показує, як саме операції, що виконує банк, впливають на грошові потоки, які рухаються через банк і до яких змін у складі активів, зобов’язань та капіталу ці потоки ведуть. Звіт про фінансові результати, відображаючи фінансовий результат, демонструє тільки вплив прибутку (збитку) на один елемент фінансового стану — капітал. Інформаційні обмеження цих форм звітності вдалося подолати через складання звіту про рух грошових коштів.

Звіт про рух грошових потоків надає інформацію про грошові потоки банку за певний (звітний) період у розрізі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Щоб навчитися читати цей звіт насамперед необхідно зрозуміти, який зміст вкладають у термін «грошовий потік». Під грошовим потоком розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Грошові кошти, що є в розпорядженні банку на конкретну дату і можуть бути використані на поточні потреби, складаються із залишку готівки в касі та скарбниці банку, а також на кореспондентських рахунках в НБУ та інших комерційних банках. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму грошових коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Вважається, що термін таких фінансових інвестицій не може перевищувати трьох місяців. Прикладом грошових еквівалентів є ощадні сертифікати, придбані банком на строк до трьох місяців. Грошові кошти та їх еквіваленти є видами активів банку.

Слід зрозуміти, що грошовий потік постійно веде до зміни наявності грошових коштів у банку або його грошової позиції. Грошова позиція банку змінюється щоденно. Проте ці зміни є результатом операцій банку щодо залучення грошових коштів, їх розміщення в позики, продажу певних видів активів за грошові кошти тощо. Отже, зміни в грошовій позиції супроводжуються змінами в комерційному банку ресурсів, боргів та капіталу. Тому звіт про рух грошових коштів ще називають звітом про зміни у фінансовому стані.

Структура звіту про рух грошових потоків заснована на класифікації грошових потоків за такими напрямами звичайної діяльності: операційної, інвестиційної, фінансової.

До операційній діяльності банку включають операції, які приносять банку дохід, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною та фінансовою.

Операційна діяльність — це така основна діяльність завдяки якій банк заробляє та нагромаджує грошові кошти і витрачає їх на поточні потреби. Операційні грошові потоки генерують операції з залучення коштів у депозити, з надання кредитів, купівлі та продажу цінних паперів та іноземній валюти. Кінцевим результатом операційних грошових потоків є формування касового грошового прибутку.

Інвестиційна діяльність банку охоплює операції, пов’язані з придбанням або продажем цінних паперів зі строком перебування у портфелі банку більше ніж один рік, а також довгострокових вкладень в асоційовані та дочірні компанії та операції з їх продажу.

Інвестиційні грошові потоки свідчать про спрямованість витрат компанії на такі ресурси, які в очікуваному майбутньому зумовлять збільшення доходів банку і, як наслідок, зростання грошових потоків. Прикладами інвестиційних грошових потоків є витрати коштів банком на придбання сучасних інформаційних та комунікативних технологій, сучасних банківських продуктів, а також придбання корпоративних цінних паперів з наміром отримання доходів у вигляді дивідендів. Формування інвестиційних грошових потоків здійснюється за рахунок надходжень від продажу цінних паперів, які перебувають у портфелі банку на інвестиції, та продажу довгострокових вкладень.

Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які ведуть до зміни власного та субординованого (позикового) капіталу і спрямовані на підтримання адекватності та достатності капіталу банку.

Формування фінансових грошових потоків здійснюється за рахунок надходжень від розміщення власних акцій і облігацій, емітованих банком, а також отримання субординованих кредитів.

Використання фінансових грошових потоків, пов’язане з операціями з викупу власних акцій, погашення власних облігацій та повернення субординованих кредитів, сплатою дивідендів засновникам.

Зміни у сумі наявних грошових коштів = Джерела коштів (надходження) – Використання грошей (виплати).

Звіт про рух грошових коштів складається банком на підставі даних бухгалтерського балансу та звіту про фінансові результати. Показники з першого по дванадцятий включно заповнені за даними звіту про фінансові результати. Для розрахунку чистого грошового прибутку (касового) сума чистого прибутку, що відображена у звіті про фінансові результати, збільшена на суму негрошових витрат, які показані у тому самому звіті. Решта показників звіту про рух грошових коштів розраховані за даними балансу банку через зіставлення певних статей активів та зобов’язань на початок та кінець року.

Звіт про рух грошових коштів дає можливість менеджерам банку і зовнішнім користувачам вирішувати такі завдання:

- зіставляти, оцінювати і прогнозувати грошові потоки банку;

- досліджувати спроможність банку погашати зобов’язання та сплачувати дивіденди;

- виявляти, чому за наявності прибутку виникає нестача грошових коштів;

- визначати різницю між сумою прибутку, грошовими надходженнями та видатками;

- аналізувати грошові та негрошові аспекти операцій банку.

Звіт про власний капітал

Потреба у звіті про власний капітал передусім зумовлена зростанням потреби в інформації про всеохоплюючий, або загальновизнаний, прибуток. Загальновизнаний прибуток включає чистий прибуток і прибуток (збиток) від переоцінки основних засобів та емісійний дохід. Звіт про фінансові результати, відображаючи формування фінансового результату за звітній рік, показує зміни у складі власного капіталу, які відбулися тільки завдяки одержанню чистого прибутку від діяльності за рік. Проте загальновизнаний прибуток відображає всі зміни у власному капіталі, що є наслідком здійснених за звітний період господарських операцій. Різниця між загальновизнаним прибутком та чистим прибутком виникає на суму доходів (витрат), які за діючими правилами не відображаються у звіті про фінансові результати, а безпосередньо показуються у звіті про власний капітал. Це доходи (витрати) від дооцінки (уцінки) основних засобів та нематеріальних активів, емісійній дохід від реалізації власних акцій за ціною вищою (нижчою) їх номіналу, а також додатковий дохід (витрати) від зміни в обліковій політиці.

У звіті про власний капітал дається інформація про розподіл чистого прибутку за напрямами:

1) відрахування в загальні резерви;

2) відрахування на сплату дивідендів акціонерам.

Крім цього, у звіті відображають додаткові внески капіталу зас­новниками, викуп власних акцій або продаж раніше викуплених акцій, якщо він має місце.

Отже, розглянуті фінансові звіти з наданими примітками дають змогу користувачам, які опанували притаманні цим звітам взаємозв’язки, зрозуміти причини змін у фінансовому стані банку за певний проміжок часу. Зверніть увагу, що пояснення змін, яке відбулося в елементах бухгалтерського балансу за рік — активах, зобов’язаннях та капіталі, ми знаходимо у звіті про фінансові результати, звіті про рух грошових коштів та звіті про власний капітал.

Як уже зазначалося звіт про фінансові результати пояснює зміну у статті балансового звіту «нерозподілений прибуток», розкриваючи повну інформацію про чистий прибуток. Звіт про власний капітал відображає зміни в елементах капіталу, що відбулися за рахунок усіх джерел капіталу. Звіт про рух грошових потоків пояснює всі зміни у фінансовому стані банку (тобто в активах, зобов’язаннях, капіталі) в аспекті надходження і використання грошових коштів. Менеджерам банку чітке уявлення про існуючі взаємозв’язки між формами фінансової звітності дає змогу приймати ефективні рішення.

Ефективність рішень менеджерів багато в чому залежить від розуміння правил і рекомендацій, у рамках яких визнаються, оцінюються та відображаються у фінансових звітах господарські операції. Правила і рекомендації висвітлені в міжнародних і національних стандартах з бухгалтерського обліку і допускають застосування альтернативних правил обліку певних господарських операцій, які повинні бути викладені в обліковій політиці банку. Звідси два спеціалісти, використовуючи однакові вихідні дані і виходячи з власних суб’єктивних рішень можуть скласти фінансові звіти, які будуть відрізнятися один від одного.

Тлумачення і застосування стандартів для складання фінансових звітів потребує глибоких професійних знань з бухгалтерського обліку, оволодіння якими потребує великих зусиль. Утім, щоб навчитися читати фінансові звіти і вчасно дослідити непорозуміння між показниками, що відображені в різних формах фінансових звітів, для початку слід усвідомити концептуальні засади, на яких побудовані стандарти з бухгалтерського обліку. Концептуальні засади втілені в загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку, які ще називають міжнародними принципами бухгалтерського обліку. З погляду глибини впливу на формування показників фінансових звітів банків особливої уваги заслуговують такі принципи: принцип нарахування та відповідності доходів та витрат; принцип обачності.

Примітка — це додаткова інформація для розкриття та уточнення суми, сутності та класифікації операції, до якої вона належить.

Усі примітки повинні розкривати користувачам фінансової звітності не тільки суми, а й методи їх розрахунку та оцінки.

У примітці повинні наводитись роз’яснення щодо змін в обліку, які були внесені протягом року.

Кожний банк має зазначати свої особливості щодо діяльності й обліку і за потреби може створювати додаткові примітки. Примітки до фінансових звітів за складом поділяють на три компоненти (рис. 1)

Рис. 1. Класифікація приміток до фінансових звітів за змістом

Інформація в примітках дається у такому порядку:

1. Облікова політика банку.

2. Чистий процентний дохід.

3. Дивідендний дохід.

4. Чистий торговельний дохід.

5. Загальноадміністративні витрати.

6. Витрати на персонал.

7. Витрати на безнадійні і сумнівні борги.

8. Податок на прибуток.

9. Розрахунок чистого та скоригованого чистого прибутку на одну акцію.

10. Казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ.

11. Кошти в інших банках.

12. Цінні папери на продаж.

13. Кредити під заборгованість клієнтів.

14. Інвестиційні цінні папери.

15. Довгострокові інвестиції до асоційованих компаній і дочірніх установ.

16. Основні засоби і нематеріальні активи.

17. Нараховані доходи до отримання.

18. Інші активи.

19. Кошти клієнтів.

20. Інші депозити.

21. Боргові цінні папери, емітовані банком.

22. Нараховані витрати до сплати.

23. Інші зобов’язання.

24. Статутний капітал.

25. Дивіденди за акціями.

26. Потенційні зобов’язання банку на кінець року.

27. Валютний ризик.

28. Ризик ліквідності.

29. Процентний ризик.

30. Операції пов’язаних сторін.

31. Звіт про рух грошових коштів.

Для забезпечення складання і подання користувачам реальної фінансової звітності банки здійснюють виправлення помилок, вносять та розкривають інші зміни у фінансовій звітності. Коригування фінансової звітності здійснюється стосовно подій, що відбулися після дати балансу. Датою балансу є кінець останнього дня звітного періоду.

Події після дати балансу — це події, які відбуваються між датою балансу і датою затвердження керівництвом фінансової звітності, підготовленої до оприлюднення, та ті, які вплинули або можуть вплинути на фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів банку, а отже, можуть потребувати коригування певних статей або розкриття інформації про ці події у примітках до фінансових звітів.

Події після дати балансу, які надають додаткову інформацію про умови, що існували на дату балансу, потребують коригування відповідних статей активів і зобов’язань. Коригування статей активів і зобов’язань здійснюється шляхом сторнування та (або) додаткових записів в обліку звітного періоду. Ці коригувальні проведення відображають уточнення оцінки відповідних статей унаслідок подій після дати балансу.

Події, що відбуваються після дати балансу і вказують на умови, що виникли після цієї дати, не потребують коригування статей фінансових звітів. Такі події слід розкривати в примітках до фінансових звітів, якщо відсутність інформації про них вплине на здатність користувачів звітності робити відповідні оцінки та приймати рішення.

Банку слід коригувати суми, зазначені у фінансових звітах, або визнавати раніше не визнані статті для відображення подій після дати балансу, наприклад, у таких випадках:

1) отримано інформацію про зменшення корисності активу на дату балансу або сума раніше визнаного збитку від зменшення корисності цього активу потребує коригування;

2) є рішення у судовій справі, прийняте після дати балансу, яке потребує додаткового коригування або створення резерву;

3) собівартість придбаних активів або надходжень від проданих активів до дати балансу визначена після дати балансу;

4) виявлено порушення або помилки, що призвели до викривлення даних фінансової звітності.

Банк не здійснює коригування сум, указаних у фінансових звітах для відображення подій, які вказують на обставини, що виникли після дати балансу, наприклад, у разі:

- зниження ринкової вартості інвестицій (у період з дати балансу до дати, коли фінансові звіти затверджують до оприлюднення);

- оголошення дивідендів за звітний період після дати балансу;

- прийняття рішення про ліквідацію банку (вимагає зміни облікової політики а не коригування звітності).

Є події, в результаті яких звітність не коригується, але її розкриття в примітках важливе через їх вплив на прийняття користувачами фінансових звітів рішень, зокрема щодо:

- реорганізації;

- придбання цілісного майнового комплексу;

- припинення операцій, що є основною діяльністю банку;

- втрати активів унаслідок пожежі, аварії, стихійного лиха або іншої надзвичайної події;

- емісії цінних паперів;

- укладання контрактів про значні капітальні та фінансові інвестиції;

- прийняття законодавчих актів, які впливають на діяльність банку.

Коригувальні проведення здійснюють, керуючись принципом суттєвості. Суттєвість залежить від обсягу статті та суми помилки, яка допускається в сумі статті фінансового звіту, а також ступеня точності, який вимагається під час оцінки суми статей фінансового звіту. Банк здійснює коригування сум, зазначених у його фінансових звітах, суттєвих — обов’язково, несуттєвих — відповідно до облікової політики банку.

Визначаючи суттєвість суми за об’єктом бухгалтерського обліку, урахованим на рахунках першого, другого, третього, четвертого, п’ятого і дев’ятого класів плану рахунків, або статті фінансового звіту «Баланс», необхідно порівнювати цю суму з відповідним показником даного цього звіту, тобто з відповідним елементом або класом активів чи зобов’язань або із сумою власного капіталу. Істотною вважається сума, що становить один або більше одного відсотка відповідної базової суми.

Сума за об’єктом бухгалтерського обліку, урахованим на рахунках шостого і сьомого класів плану рахунків, або статті звіту про фінансові результати має порівнюватись з відповідними показниками цього звіту. Крім того, у статтях звіту про фінансові результати всі суми для порівняння наводяться з урахуванням впливу податку на прибуток. Істотною вважається сума, що становить один або більше одного відсотка відповідної суми.