6. Залежно від порядку оплати боргових вимог розрізняють:

- факторинг з попередньою оплатою, що передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх бу­де надано фактору. Фактично фактор здійснює кредитування по­стачальника;

- факторинг без попередньої оплати означає, що фактор зо­бов'язується оплатити передані йому постачальником розрахун­кові документи на визначену, зафіксовану у договорі дату, як правило, у день оплати документів боржниками. Оскільки зафіксований у договорі строк — це середня величина, то цілком нор­мально, що окремі покупці здійснять платіж раніше обумовлено­го терміну, а інші — пізніше. Перевага для постачальника полягає в тому, що він знає точну дату одержання коштів і тому може відповідно планувати свою діяльність.

За здійснення факторингових операцій фактор стягує з по­стачальника відповідну плату. Розмір плати, зокрема, залежить від виду факторингу, кредитоспроможності постачальника, розміру процентної ставки за кредит, рівня ризиків, які несе фактор, а також від строку перебування ресурсів фактора в розрахунках з покупцем.

Плата за факторингове обслуговування включає:

- комісію за послуги у розмірі визначеного договором проце­нта від загальної суми придбаних фактором боргових вимог;

- процент за кредит, наданий фактором постачальникові.

Факторингові операції вигідні як постачальникові, так і фак­тору.

Використання факторингу постачальником дає йому змогу, зокрема:

- прискорити одержання грошових коштів за відвантажені товари (роботи, послуги);

- зменшити ризик появи сумнівних боргів;

- поліпшити процес інкасування боргів;

- оперативно одержати від фактора кредит;

- зменшити витрати, пов'язані з обліком та інкасацією боргів.

Недоліком факторингу для постачальника є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом.

Форфейшинг — це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання (форфейтинге) відмовитися від свого права регресної вимоги до кредито­ра у разі неможливості одержання грошових коштів від боржни­ка. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.

Основними документами, які застосовуються у разі викорис­тання форфейтингу, є векселі. Однак об'єктом форфейтингу мо­жуть бути інші види цінних паперів (але вони обов'язково повин­ні містити абстрактне зобов'язання) або рахунки дебіторів та розстрочки платежів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Пріоритетне використання векселів пов'я­зане з простотою їх оформлення, а також із давнім використан­ням як інструментів фінансування міжнародної торгівлі.

Ініціатором форфейтингової операції є, як правило, експортер чи його банк. Це пов'язано з тим, що для дисконтування пода­ються або переказні векселі, виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є.

Удаючись до форфейтингу, експортер дістає можливість до­датково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгова­ність. Звернення експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках:

- власне фінансове становище експортера не дає йому змоги надовго вилучати власні кошти зі свого обороту;

- імпортер, тобто зовнішньоторговельний контрагент експор­тера, недостатньо кредитоспроможний;

- експортеру не вдається отримати першокласної гарантії.

Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може збе­рігати їх у себе, у цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями. Якщо форфейтер не бажає тримати своїх коштів у такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного пе­репродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.

Форфейтингу властиві такі характерні ознаки:

- взаємозв'язок із зовнішньоторговельними операціями;

- договори форфейтингу укладаються переважно у вільно конвертованих валютах;

- основними документами, що застосовуються при здійснен­ні форфейтингових операцій, є векселі — прості та переказні;

- кредитування експортера здійснюється через купівлю век­селів або інших боргових вимог на дисконтній основі;

- кредитування здійснюється на середньостроковій основі, як правило, на строк від шести місяців до п'яти років, а в деяких ви­падках — до семи років;

- дисконтування відбувається на основі фіксованої процент­ної ставки;

- здебільшого форфейтинг пов'язаний з реалізацією машин, обладнання та інших товарів інвестиційного призначення.

Форфейтингові операції здійснюються у такий спосіб. Експор­тер, банк експортера або імпортер є ініціаторами договору. Екс­портер, який хоче скористатися форфейтингом, знаходить зару­біжного покупця (імпортера), котрий, у свою чергу, хоче отрима­ти середньостроковий кредит для фінансування угоди з експор­тером. При цьому імпортер може виявити бажання оплатити час­тку вартості товарів відразу, а залишок регулярно оплачувати протягом узгодженого терміну (наприклад, п'яти років). Імпортер повинен оформити серію простих векселів або акцептувати серію переказних векселів. Якщо імпортер має добру кредитоспромож­ність, то експортер може не вимагати, щоб переказні векселі були гарантовані. Однак у більшості випадків, особливо коли імпортер не є першокласним позичальником, від нього вимагають знайти банк, котрий гарантував би або авалював зазначені векселі.

Експортер, у свою чергу, мусить знайти форфейтера. Як пра­вило, експортер може звернутися до кількох форфейтерів, нама­гаючись виявити найвигідніші пропозиції. Для форфейтера важ­ливо знати: загальну суму операції; строк; валюту; назву експор­тера та імпортера, країну, яку вони представляють; чим оформ­лена заборгованість (прості чи переказні векселі); форму забезпе­чення (аваль, гарантія); суму та строк погашення; процентну ста­вку; предмет та ціну товару; строк та кількість поставок; місце платежу.

Після того як форфейтер отримає відповіді на зазначені вище питання, він здійснює кредитний аналіз. Форфейтер може відмо­витися від укладення угоди з експортером або дати згоду на Й укладення. Якщо експортер уклав угоду про форфейтинг до підписання контракту з покупцем, він матиме можливість зробити точний розрахунок ціни товару з урахуванням реальних витрат щодо залучення коштів.

Експортер відвантажує товари, отримує векселі, які потім продає форфейтеру зі скидкою та на безповоротній основі.

Застосовуючи форфейтинг, експортер має такі переваги:

- можливість одержання грошових коштів відразу після від­вантаження продукції або надання послуг, що поліпшує ліквідність експортера;

- при купівлі векселів застосовується фіксована облікова ста­вка, тобто дисконт є визначеною сумою і протягом усього терміну кредитування не змінюється, незважаючи на зміну ставок на ринку капіталів;

- відсутність ризиків, оскільки експортер продає боргові вимо­ги форфейтеру на безповоротній основі, тобто без права регресу;

- відсутність витрат часу та коштів на управління боргом або на організацію його погашення;

- простота документації та оперативність її оформлення;

- робить зайвим експортне страхування.

До недоліків форфейтингу з погляду експортера можна віднести:

- його високу вартість;

- вірогідність того, що експортер може не знайти гаранта або аваліста, який би задовольняв форфейтера;

- необхідність підготувати документи у такий спосіб, щоб на експортера не було регресу в разі банкрутства гаранта або аваліс­та, а також необхідність знати законодавство країни імпортера.

Здійснення форфейтингових операцій дає форфейтеру такі пе­реваги:

- простота та оперативність в оформленні документації;

- вища маржа, ніж при кредитуванні;

- можливість реалізації куплених активів на вторинному ринку.

До недоліків форфейтингу для форфейтера належать:

- відсутність права регресу у разі несплати боргу;

- необхідність знання законодавства країни імпортера;

- необхідність нести ризики до погашення векселів;

- відповідальність за перевірку кредитоспроможності гаранта або аваліста.