2. Особливості правового регулювання операцій банків в іноземній валюті

Правове регулювання банківських операцій в іноземній валюті в Україні здійснюється на основі внутрішнього законо­давства, міжнародних договорів та міжнародних звичаїв.

1. Внутрішнє законодавство охоплює закони та підзаконні нормативно-правові акти, які можна класифікувати на такі, що повністю регулюють банківські зовнішньоекономічні відноси­ни, і на ті, у яких лише частина норм регулює ці відносини. Найважливішими нормативно-правовими актами, якими здійс­нюється регулювання банківської зовнішньоекономічної діяль­ності, є закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Переважну більшість підзаконних актів становлять норматив­но-правові акти Національного Банку України, які приймаються у формі положень, правил, інструкцій, листів, телеграм. Серед них доцільно виділити «Положення про валютний контроль», «Інструкцію про порядок здійснення контролю і отримання ліце­нзій за експортними, імпортними та лізинговими операціями», «Інструкцію про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України», «Інструкцію про поря­док регулювання діяльності банків в Україні», «Інструкцію про відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті», «Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», «Правила бухгалтерського обліку уповноваженими банками України обмінних операцій в іноземній валюті та бан­ківських металах».

Внутрішнє законодавство охоплює також корпоративні нор­мативно-правові акти, які приймаються уповноваженими банка­ми для регулювання їх внутрішньої діяльності, пов'язаної з про­веденням валютних операцій.

2. Міжнародні договори можуть бути дво- та багатосторонні­ ми, мати універсальний чи регіональний характер і містити уні­фіковані норми для врегулювання міжнародних невладних відно­син. До важливих міжнародних договорів, норми яких регулюють зовнішньоекономічну діяльність банків, необхідно віднести:

Женевські вексельні конвенції 1930 р. (зокрема, «Уніфікований закон про переказні та прості векселі»), Женевську конвенцію 1931 р. щодо «Уніфікованого закону про чеки», Оттавські конве­нції 1988 р. «Про міжнародний фінансовий лізинг» та «Про між­народний факторинг».

Оскільки до банківських зовнішньоекономічних правовід­носин застосовуються норми, що містяться в різних джерелах права, виникає питання співвідношення їх юридичної сили. У ч. 1. ст. 9 Конституції України вказано, що чинні міжнародні договори України є частиною національного законодавства. У Законі України «Про дію міжнародних договорів на терито­рії України» від 10 грудня 1991 р. та Законі України «Про між­народні договори України» від 22 грудня 1993 р. зазначено, що укладені та належно ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства Украї­ни і застосовуються в порядку, передбаченому для норм націо­нального законодавства. Отже, проголошення міжнародних до­говорів частиною національного законодавства України одно­часно закріплює положення про примат норм міжнародних договорів.

3. Міжнародні звичаї. Це певні правила, які склалися і систе­матично застосовуються у міжнародній банківській практиці. Вони є обов'язковими для застосування якщо: а) норми законо­давства безпосередньо відсилають до них; б) сторони під час укладення контракту домовилися регулювати свої відносини пе­вним звичаєм. Українські комерційні банки, здійснюючи зовніш­ньоекономічні операції, зокрема міжнародні розрахунки, дотри­муються ряду звичаїв, кодифікованих Міжнародною торговою палатою (МТП), а саме: «Уніфікованих правил та звичаїв для до­кументарних акредитивів» (публікація МТП № 500, 1993 р.), «Уні­фікованих правил з інкасо» (публікація МТП № 522, 1995 р.), «Уніфікованих правил щодо договірних гарантій» (публікація МТП №325, 1978 р.).

Від міжнародних звичаїв потрібно відрізняти узвичаєння, які хоч і виражають волю учасників банківських зовнішньоекономі­чних відносин та використовуються у діяльності банків, проте не є правовими нормами і не належать до юридичних джерел. Разом з тим узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини у випад­ках, коли сторони в якійсь формі визнали за необхідне застосову­вати певне правило поведінки. Прикладом узвичаєння є Кодекс поведінки у дилінговій діяльності, виданий Міжнародною асоці­ацією учасників валютного ринку.