2. Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізняють комерційні та фінансові векселі.

Комерційний вексель з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих по­слуг. Звідси походять синоніми комерційного векселя: товарний, торговельний.

Фінансовий вексель виникає у результаті фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики. Закон України «Про обіг векселів в Україні» фактично виводить фінансові векселі з право­вого поля держави, визначивши, що «видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги», ствер­джуючи виключно товарний характер векселя. В обігу, однак, можуть з'являтись і фіктивні, безгрошові векселі, до яких нале­жать так звані дружні, бронзові, підроблені векселі.

Підроблений вексель — це вексель, у якому міститься підроб­лений підпис векселедавця, або акцептанта, фальсифіковано век­сельну суму чи строк погашення. Підроблення здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель.

Дружній (приятельський) вексель також не передбачає реа­льної кредитної операції. Він акцептується з метою надання до­помоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб'єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку.

Такі векселі, коли кілька суб'єктів є то векселедавцем (платни­ком), то векселедержателем (покупцем), називають зустрічними. Однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними (дружніми чи бронзовими), оскільки вони можуть з'являтись і в результаті реа­льних торговельних відносин між контрагентами.

Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім'я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгова­ності неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів. На відміну від дружнього вексе­ля, у якому особа, що його акцептувала (підписала), бере на себе вексельні зобов'язання, бронзовий вексель виникає для обману кредиторів. Проблема, однак, у тому, що, незважаючи на еконо­мічну дефектність дружніх та бронзових векселів, у них немає юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі ре­квізити. Це вимагає підвищеної уваги з боку працівників банку щодо здійснення вексельного кредитування.

Економічна сутність векселя полягає в такому:

1.Вексель — це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює право на зобов'язання, покладені в основу векселя, а вексель є символом цих зобов'язань під час надання, обігу та ви­конання останніх. Реалізація прав, що випливають з векселя, мо­жлива лише по його пред'явленні, а у разі втрати векселя вимоги до боржника реалізують через складну судову процедуру.

2.Вексель — це грошове зобов'язання. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути лише гроші.

3. Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто незалежним від причин виникнення боргу, відносин між суб'єктами вексельної операції, часу і місця здійснення угоди. У тексті век­селя немає положень, які б пов'язували оплату векселя з виконанням умов товарної угоди. Відповідальність за векселем не за­лежить від матеріальної основи, тобто безпосередніх боргових зобов'язань, що спричинили появу векселя. Так, боржник за векселем зобов'язаний виплатити суму боргу будь-якому пред'явникові векселя, зазначеному в тексті вексельного бланка, навіть за наявності підстав відмовитися від оплати за товарною угодою, наприклад через непоставку, недопоставку, некондиційність то вару тощо і навіть якщо гроші помилково було сплачено раніше. Пред'явник векселя твердо переконаний в оплаті векселя, і його інтереси ніяк не перетинаються зі стосунками постачальника то­вару та його покупця.

4.Вексель — це безспірне боргове зобов'язання. Особа, що є платником за векселем, жодним чином не може ухилитися від сплати боргу чи продовжити термін використання кредиту.

5. Вексель — це безумовне боргове зобов'язання. Платіж век­сельної суми має бути здійснений незалежно від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься згадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя.

6. Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою формою і не може існувати поза письмовою формою. Тобто ні усна заява боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на магнітних носіях інформації, не має сили векселя. До втрати сили векселя призводять і порушення в заповненні його змісту. Іншими словами, все у тексті векселя, що не відповідає встановленим вимогам, вважається ненаписаним.

Перелічені ознаки векселя відрізняють його від інших боргових зобов'язань. Однак економічна сутність векселя може бути реалі­зована лише за наявності строгих і недвозначних регулюючих норм, котрі впорядковують відносини між суб'єктами вексельної угоди. Сукупність таких норм утворює вексельне право, яке має певні відмінності від цивільного права. Принципова відмінність полягає в тому, що вексельне право має прецептивний, тобто на­становний, характер; ним заборонено все, що не дозволено.

Зокре­ма, не існує можливості тлумачення вексельного закону, скасуван­ня його настанов іншими законами, не приймаються заперечення боржника проти сплати коштів власникові векселя (виняток може бути зроблений лише у випадку, коли кредитор купував вексель з метою завдати збитків боржнику за векселем). Строгий характер вексельного права має на меті компенсувати ту простоту, з якою вексель потрапляє в обіг: на відміну від інших цінних паперів емі­сія векселя не передбачає процедури державної реєстрації, будь-яких вимог до емітента, окрім наявності право- чи дієздатності.

Як зазначалося, вексельне право приділяє значну увагу форма­льній стороні заповнення векселя. Для визнання документа вексе­лем він повинен містити ряд елементів, які називають обов'язко­вими реквізитами векселя.

Розглянемо обов'язкові реквізити векселя:

1. Вексельна мітка, тобто найменування «вексель», включене у текст документа на мові, якою складено вексель. З метою утруд­нення перетворення невексельного зобов'язання у вексель слово «вексель» зазначається двічі: у лівому верхньому куті і в тексті документа, наприклад словами «заплатіть проти цього вексе­ля. ..», «платіть за цим переказним векселем....»).

2. Простий і нічим не зумовлений наказ (для переказного векселя) або зобов'язання (для простого векселя) сплатити певну суму. У векселі має бути зазначена конкретна точна сума (не допускається заповнення на кшталт «приблизно три тисячі гривень» чи «шість-сім тисяч євро»).

Якщо вексельна сума позначена словами і цифрами, то в разі розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважа­ється цифра, написана літерами. Якщо ж у переказному векселі сума позначена кілька разів — або літерами, або цифрами — то у випадку розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається лише менша сума.

У переказному векселі, який підлягає оплаті за поданням або у такий-то термін від подання, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму нараховуватимуться проценти. У будь-якому іншому випадку така умова вважається ненаписаною. Процентна ставка має бути вказана у векселі. За відсутності та­кої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нарахо­вуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата.

3. Найменування платника. У тексті векселя зазначаються реквізити юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, а також їхні адреси. Допускається присутність у век­селі назв кількох платників (як і кількох векселеотримувачів), однак позначення вексельної суми має бути єдиним.

4. Зазначення строку платежу. Існує кілька варіантів вира­ження строку платежу за векселем (строку векселя):

- на визначений день, місяць, рік. Наприклад — «21 січня 2007р.». Якщо конкретне число місяця не зазначено, то строк платежу настає в останній день цього місяця. Якщо строк векселя припадає на неробочий день, то платіж за векселем має бути здійснений у перший наступний за ним робочий день;

- через певний термін після дати складення, наприклад «через два місяці». Можливі такі позначення, як «на початку травня», «в середині червня», «наприкінці грудня», що означає, відповідно, перше, п'ятнадцяте й останнє числа місяця;

- за поданням. День подання векселя до оплати і буде строком векселя, причому вексель має бути поданим до оплати протягом року від дати складання;

- через певний термін після подання векселя. Відлік строку платежу починається з дня подання векселя. Як і в попередньому випадку, максимальним терміном погашення векселя є один рік з дати його складання.

5. Зазначення місця платежу. Місце оплати векселя може бути за місцем перебування чи проживання платника або ж не збі­гатися з ним. Позначається назва населеного пункту, у якому має проводитись оплата векселя. Закон не передбачає детальних вимог щодо місця платежу, проте деталізація дає змогу уникнути можливих непорозумінь. Наприклад, визначення місцем платежу м. Ямпіль може призвести до того, що вексель буде презентовано У Вінницькій обл., а платник готуватиметься до оплати у Сумсь­кій обл. Для полегшення процедури оплати дозволяється також зазначати назву юридичної особи, де буде здійснено платіж, на­приклад приміщення біржі, банківської установи тощо.

Місце платежу, позначене у векселі, є єдиним для усієї век­сельної суми, тобто написи на зразок «заплатіть 1000 грн. у Каневі і 2500 грн. у Черкасах» роблять вексель недійсним.

6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж. Зазначається повна або ж скорочена назва організації, прізвище та ім'я фізичної особи, які є першим векселеодержувачем. При цьому помилки у назві першого векселеодержувача (наприклад, Нагорняк замість Нагірняк, «Ай Пі» замість «Ай Пе») не позбавляють вексель сили, хоч і створюють певні труднощі для останнього власника векселя. Переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця, на самого векселедавця, а також за рахунок третьої особи.

7. Дата і місце складання векселя. Вексельна дата зазначається один раз у вигляді числа місяця та року поруч із зазначенням місця складання векселя, а позначення на зразок «на Івана Купала», «в третій понеділок серпня» роблять вексель недійсним. Наявність датування векселя дає змогу визначити строк платежу та наявність у векселедавця дієздатності на момент складання векселя. Невідповідність між фактичною вексельною датою і датою, зазначеною у векселі, не позначається на силі векселя.

Місце складання векселя позначається у вигляді конкретної географічної назви, однак фактичне місце може і не збігатися з місцем, указаним у векселі. Важливість даного реквізиту полягає у наявності правила, за яким у разі неточності позначення місця платежу останнім вважається район місця складання векселя.

8. Підпис того, хто видає документ. Підписом особа підтве­рджує, що текст векселя відповідає її волі, тому без такого підпи­су вексель не має сили. Підпис учинюється рукописним способом і власноручно (механічне відтворення підпису не допускається) фізичною особою; керівником і головним бухгалтером підприєм­ства — юридичної особи з відбитком печатки (при цьому назва підприємства може бути продубльована штемпелем).

Підпис на векселі може бути вчинений і не особою, яка видає документ, а уповноваженою особою. Уповноважена особа повин­на вписати у вексель ім'я і прізвище особи, від якої видається цей вексель, і завірити свій підпис. На векселі проставляється напис «за довіреністю», «як уповноважений» тощо, без чого відповіда­льність за векселем нестиме уповноважена особа.

Наявність зазначених реквізитів є обов'язковою для того, щоб документ мав силу векселя. У Женевській вексельній конвенції зроблено лише три винятки:

- коли у тексті векселя не вказано вексельного строку, вексель вважається таким, що підлягає оплаті за поданням;

- у разі відсутності особливої відмітки місце, зазначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу, а також місцем проживання платника;

- вексель, у якому не зазначене місце його складання, вважається виписаним у місці, вказаному поруч з назвою векселедавця.

Незважаючи на практично ідентичність реквізитів простого та переказного векселів, порядок їх обігу має відмінності.

Простий вексель слугує для оформлення відносин боргу за реалізовані в кредит товари (надані послуги), видані грошові ко­шти. У складанні простого векселя беруть участь дві особи: бор­жник і кредитор. Боржник (векселедавець) виписує вексель, у якому зобов'язується виплатити суму боргу у зазначений термін, підписує його і передає своєму кредитору (векселедержателю).

Коли простий вексель є свідоцтвом боргу, що також дає його власнику можливість достроково вилучити капітал, переказний вексель (тратта) призначений для переміщення коштів від од­нієї особи до іншої. Як правило, у складанні переказного векселя беруть участь три суб'єкти:

- кредитор {трасант, векселедавець) — особа, яка виставляє вексель з наказом здійснити платіж;

- боржник {трасат, платник) — особа, яка отримує наказ заплатити;

- ремітент (векселедержатель, перший покупець векселя) особа, на користь якої видано вексель.