5. Професійна діяльність банків на фондовому ринку

Активність банків як професійних учасників фондового ринку значною мірою визначається моделлю організації цього ринку (банківська, небанківська, змішана), що діє в тій чи іншій країні. Основні види професійної діяльності банків на ринку цін­них паперів — це діяльність з торгівлі цінними паперами, діяль­ність з управління активами інституційних інвесторів, депозита­рна діяльність.

Згідно з українським законодавством банки можуть займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів за наявності відповідних ліцензій Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Діяльність з торгівлі цінними паперами включає кілька ви­дів діяльності, а саме: дилерську діяльність, брокерську діяль­ність, діяльність з управління цінними паперами й андеррайтинг.

Дилерська діяльність — це діяльність, яка передбачає купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється банком від свого імені та за свій рахунок для перепродажу третім особам. Дохід дилера утворюється за рахунок різниці у цінах, за якими він ку­пує та продає цінні папери.

Брокерська діяльність — це діяльність, яка передбачає купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється банком як профе­сійним учасником ринку на підставі договорів-доручень чи комі­сії за рахунок клієнтів. У договорі визначаються вид і термін дії замовлення клієнтів, права та обов'язки сторін, умови розраху­нків і розмір комісійної винагороди, відповідальність сторін і порядок розгляду спорів.

Діяльність з управління цінними паперами — це діяльність, яку здійснює банк як професійний учасник ринку від свого імені за винагороду стосовно довірчого управління цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, а йому передані у воло­діння. Управління здійснюється на користь довірителів, або бенефіціарія, тобто осіб, яким згідно з договором належать доходи від довірчої діяльності. Предметом управління можуть бути не тільки цінні папери, а й грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери, а також грошові кошти і цінні папери, отримані в процесі управління цінними паперами. В Україні з огляду на пра­вову неврегульованість як відносин довірчої власності, так і відно­син довірчого управління найреальнішим є виконання банками агентських послуг стосовно цінних паперів, наприклад формуван­ня портфеля цінних паперів згідно з вказівками клієнта.

Андеррайтинг — це діяльність з випуску цінних паперів за дорученням, від імені і за рахунок емітента. Андеррайтинг є пер­спективним напрямом розвитку сфери банківських послуг, який дає змогу збільшити комісійні доходи банків завдяки додатково­му використанню потенціалу та досвіду працівників.

Емітент укладає з андеррайтером угоду про розміщення акцій. Залежно від характеру цієї угоди технологія розміщення акцій може бути різною:

- повний викуп з перепродажем. Андеррайтер викуповує за свій рахунок весь випуск акцій (або частку випуску) за єдиною ціною, щоб потім його перепродати зазвичай за вищою ціною;

- розміщення з гарантією. Андеррайтер шукає інвесторів для акцій емітента і гарантує, що викупить усю нерозміщену серед сторонніх інвесторів частину випуску. У такій угоді банк, як і в попередній угоді «повний викуп з перепродажем», діє як дилер. Він бере на себе фінансові ризики, пов'язані з розміщенням акцій;

- розміщення без гарантій викупу. Андеррайтер шукає інвес­торів для акцій і намагається по можливості продати їх, але не­розміщену частину випуску акцій сам не викуповує. У такій угоді банк є брокером, і всі фінансові ризики, пов'язані з розміщенням акцій, покладаються на емітента. Андеррайтер отримує комісійні за ту кількість акцій, яку він продав. Нереалізована частина емісії акцій повертається емітенту;

- купівля посередником опціону «саll», який надає право йому купити вказані в договорі акції за ціною виконання опціону або відмовитись від цієї купівлі.

Якщо розміщення акцій організовується з участю кількох посе­редників, то один із них може виступати в ролі лід-менеджера ви­пуску акцій. Він координує дії всіх посередників, залучених до розміщення акцій, організовує андеррайтинг усього випуску акцій.

Банк як торговець цінними паперами зобов'язаний:

- діяти в інтересах клієнтів;

- попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з цінни­ми паперами;

- узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі-продажу або обліку цінних паперів;

- надавати клієнту інформацію щодо курсу цінних паперів;

- виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження;

- передусім виконувати операції з цінними паперами за договорами та замовленнями клієнтів, а потім уже власні операції з такими самими цінними паперами;

- за наявності у банку заінтересованості, яка перешкоджає йому виконати замовлення клієнта на найвигідніших умовах, банк (торговець) зобов'язаний негайно повідомити про це клієнта.

Діяльність з управління активами інстшпуційних інвесто­рів — це діяльність щодо управління банком активами створено­го ним корпоративного пенсійного фонду.

Депозитарна діяльність включає такі види діяльності:

- депозитарну діяльність депозитарію цінних паперів;

- депозитарну діяльність зберігача цінних паперів;

- діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних па­перів;

- розрахунково-клірингову діяльність.

Згідно із Законом України «Про Національну депозитарну си­стему та особливості електронного обігу цінних паперів в Украї­ні» у країні діє дворівнева депозитарна система.

Верхній рівень — це Національний депозитарій України, ство­рений у 1999 р. у формі відкритого акціонерного товариства зі специфічними функціями, і Міжрегіональний фондовий союз, створений учасниками фондового ринку, що веде рахунки зберігачів та здійснює кліринг і розрахунки за угодами з цінними паперами. Депозитарне обслуговування державних цінних паперів здійснює Депозитарій Національного банку України.

Нижній рівень — це реєстратори власників іменних цінних паперів та зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів.

Діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів банк здійснює як реєстратор на підставі договору на ведення ре­єстру, який він укладає з емітентом. При укладанні договору банк приймає документи, потрібні йому для формування системи ре­єстру, за актом прийняття-передавання і протягом 10 днів формує реєстр: відкриває емісійний і особовий рахунки емітента, особові рахунки власникам іменних цінних паперів, заводить журнали і вносить до них записи про виконані операції.

Система реєстру може вестись як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронній базі даних) або в комбі­нованому вигляді. Внесення інформації в систему реєстру про пере­хід прав власності на іменні цінні папери здійснюється на підставі письмового розпорядження зареєстрованої особи і документів, що є підставою для переходу прав власності. Згідно з письмовими запитами зареєстрованих осіб реєстратор видає їм інформацію у вигляді виписки стосовно кількості цінних паперів, що належать даній осо­бі, і стосовно операцій, що проведені по особовому рахунку. Еміте­нту реєстратор повинен давати на його запит будь-яку інформацію із реєстру. Згідно з письмовими запитами контролюючих органів реєстратор дає інформацію з системи реєстру тільки в межах повно­важень, якими наділені представники цих органів.

Депозитарна діяльність банку як зберігана цінних паперів за­безпечує:

- зберігання цінних паперів;

- обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

- обслуговування операцій емітента, пов'язаних із випущеними ним цінними паперами;

- надання інших послуг, наприклад, знерухомлення цінних паперів, тобто переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму через депонування сер­тифікатів у сховищі банку з метою забезпечення їх подальшого обігу у вигляді облікових записів на рахунках банку.

Для забезпечення зберігання цінних паперів банки здійсню­ють різні депозитарні операції, а саме: прийом цінних паперів, їх зберігання, переміщення, інкасування, транспортування, інвентаризацію, видачу та деякі інші операції.

Банки як депозитарні установи зберігають цінні папери двома способами: відокремленим або колективним. У разі відокремлено­го способу зберігання банки зобов'язані зберігати та вести облік сертифікатів цінних паперів із зазначенням їх номерів та інших ін­дивідуальних ознак. Відокремленим способом можуть зберігатися тільки цінні папери у документарній формі на пред'явника. Якщо банки застосовують колективний спосіб зберігання цінних папе­рів, вони ведуть їх облік без зазначення номерів чи інших індиві­дуальних ознак. Виключно колективним способом зберігаються знерухомлені цінні папери, випущені у документарній формі, та цінні папери, випущені у бездокументарній формі.

Для виконання функції обслуговування обігу цінних паперів на ра­хунках у цінних паперах банки як депозитарні установи здійснюють:

- адміністративні операції;

- облікові операції;

- інформаційні операції.

Адміністративні операції — це депозитарні операції з від­криття рахунків у цінних паперах та їх закриття, а також операції, пов'язані зі зміною способу зберігання цінних паперів та іншими змінами, що не приводять до зміни залишків цінних паперів на рахунках у цінних паперах.

Облікові операції — це депозитарні операції з ведення рахун­ків у цінних паперах та відображення операцій з цінними папе­рами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахун­ках у цінних паперах, установлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна режиму та місця зберігання цінних паперів.

До облікових операцій належать операції зарахування, списання, переказування та переміщення цінних паперів.

Інформаційні операції — це депозитарні операції, пов'язані з видачею виписок з рахунку у цінних паперах, а також видачею іншої інформації щодо операцій клієнтів з рахунками у цінних паперах за запитами клієнтів та інших осіб, що мають повнова­ження на отримання такої інформації.