logo search
Підручник

7. Форми забезпечення повернення банківських позичок

Під формою забезпечення повернення банківської по­зички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юри­дичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

Основною передумовою повернення банківської позички є ці­льові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації об'єкта, що прокредитований. Але будь-яка кредитна операція пов'язана з певним ризиком. Тобто можлива ситуація, що позичальник не зможе одержати достатньої суми цільових грошових надходжень, доходу, прибутку і тому не забезпечить своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні гарантії.

Отже, у банківській практиці використовуються два джерела погашення позичок — первинні і вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в кре­дитній угоді первинне джерело погашення позички. Але першокласні клієнти не є домінуючими в загальній масі позичальників, тому здебільшого банки змушені застосовувати, поряд з первинними, і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризи­ку, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть ви­користовувати такі форми забезпечення позичок:

- застава;

- гарантія;

- перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

- іпотека;

- страхова угода (поліс).

Застава — це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпо­ширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник Добровільно віддає майно в заставу й оформляє це угодою з кредитором.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, який передбачає право кредитора (заставодержателя) в разі, невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати 'задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Заставою може бути забезпечена, тільки дійсна вимога, зокрема така, що випливає з кредитного договору, договору купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо, тобто застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Але тільки те майво, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернене стягнення. Також предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Не можуть бути предметом застави національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності та є національним культурним надбанням, об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена, майнові комплекси державних підприємств, що знаходяться в процесі корпоратизації, вимоги, які мають особистий характер, тощо.

Залежно від вид майна або прав, що є предметом застави, виділяють різні види застави. До них належать:

- іпотеку - застава нерухомого майна;

- заставу товарів в обороті й переробці;

- заставу рухомого майна;

- заставу майнових прав;

- заставу цінних паперів.

Застава нерухомості — іпотека є надійним і високоефективним способом застави. Предметом іпотеки є майно, пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісний майновий комплекс, земельні ділянки, інше майно, що віднесене законодавством до нерухомості.

Застава рухомого майна. Існують два різновиди застави рухомого майна - заклад та тверда застава.

Заклад - вид застави, за якої предмет застави передається заставодавцем у володіння заставодержателю. При твердій заставі заставлене майно залишається в заставодавця під замком та печаткою заставодержателя.

З погляду забезпечення надійного зберігання предмета застави та, відповідно, твердої гарантії повернення кредиту більш ефективним вважається заклад. Однак з погляду витрат на утримання, страхування, інших накладних витрат, пов'язаних із зберіганням майна, більш ефективною та вигідною є тверда застава.

Особливість укладання договорів при твердій заставі (так само, як і при іпотеці) полягає в обов'язковому їх нотаріальному посвідченні для окремих предметів застави. Такими предметами є транспортні засоби та космічні об'єкти.

Щодо надійності та ефективності як способу забезпечення кредиту, то застава рухомого майна є менш привабливою, ніж іпотека. Це пояснюється перш за все характером предмета застави, яким є рухоме майно. Тобто розширюється коло можливих небезпек відносно цього майна, що підвищує витрати на страхування. Вартість даних предметів застави часто досить невелика порівняно з розміром кредиту, а це зумовлює необхідність збільшення кількості предметів застави та, відповідно, значно підвищує витрати на контроль та утримання застави. Крім того, це майно більш схильне до змін вартості (порівняно з іпотекою) у результаті змін в економіці, змін на ринку, змін в уподобаннях потенційних покупців.

Особливістю застави товарів в обороті або в переробці є те, що предмет застави знаходиться не тільки у повному володінні, а й у повному користуванні та розпорядженні заставодавця. Тобто дане майно може (повинно) бути реалізоване чи перероблене для підтримки поточної діяльності позичальника.

Так, застава товарів в обороті застосовується в основному для підприємств торгівлі, коли заставлений товар підлягає реалізації для отримання доходу організації (часто цей дохід і є джерелом сплати боргу за кредитом). Головною умовою при цьому є заміна реалізованого заставленого товару іншим, не меншим за вартістю або ж відновлення запасу реалізованого товару в сумі попередньої реалізації. Інша назва застави товарів в обороті - це застава із змінним складом.

Основним недоліком цього виду забезпечення є висока ймовірність виникнення різниці в часі між моментом реалізації (переробки) товару і моментом відновлення його запасу, що суттєво зменшує гарантію повернення кредиту з вартості заставленого майна.

Крім того, товари у своїй більшості схильні до зміни вартості в результаті структурних змін на ринку цього товару, на ринку взагалі, економічного стану в країні тощо, що знижує рівень їх привабливості як забезпечення кредитних зобов'язань.

Застава майнових прав. Предметом застави майнових прав у даному випадку є не майно, а право на володіння та користування ним. Саме такий характер предмета застави зумовлює абстрактний характер вартості подібної застави. Це, у свою чергу, створює досить значні труднощі при встановленні реальної вартості такої застави, зумовлюючи тим самим високий ризик переоцінки об'єкта застави (адже в основному оцінка прав на майно приймається згідно договором передачі певних прав на майно заставодавцю). Разом з тим предмет застави в даному випадку має дуже високий рівень ризику втрати вартості внаслідок дій заставодавця чи особи, що передає права, а також дії зовнішніх факторів.

Особлива складність полягає в проведенні контролю за станом застави, тому що внаслідок певних дій позичальника (заставодавця) договір передачі прав може бути розірваний третьою стороною (надавачем права) на законних підставах - невиконання умов цього договору. Таким чином, банк повинен перш за все стежити (у процесі оцінки стану застави) за дотриманням умов договору передачі майнових прав.

Застава цінних паперів. Предметом застави є будь-які цінні папери, у тому числі векселі, які можуть бути передані заставодержателю шляхом індосаменту, передачі на відповідальне зберігання заставодержателю чи на депозит нотаріальної контори або іншого банку.

У заставу приймаються всі цінні папери, що створюють певні зобов'язання (облігації, ощадні сертифікати,' векселі) чи надають право власності на певне майно (акції).

Гарантія (поручительство) — це угода, яка укладається між банком і гарантом через видачу останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємст­ва) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.

Строк дії гарантії встановлюється зазвичай на 10—15 діб бі­льше від строку погашення позички, повернення якої забезпечене гарантією.

Гарантійний лист складається в двох примірниках. Один при­мірник гарантійного листа з відміткою банку, що обслуговує га­ранта, про прийняття гарантії подається до банку позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію.

Якщо позичальник не повертає у встановлений строк боргу, забезпеченого гарантією, несплачена позичка стягується у безспірному порядку з рахунку гаранта.

Перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передавання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і раху­нками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення

Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і позича­льником угоди, у якій вказується сума вимог і рахунків, що пере-відступляться, та інші умови.

Якщо позичальник має поточний рахунок у даному банку, то угоду про перевідступлення можна не складати, а обумовити цю умову (цесію) у кредитній угоді.

Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (здебільшо­го землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог до бор­жника в межах вартості зареєстрованої застави. У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

При використанні такої форми забезпечення зобов'язань по­зичальника перед банком, як страхування відповідальності, клі­єнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної опе­рації. Банк повинен переконатися в наявності у страховика не­обхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності.

Банк може самостійно застрахувати позичку, що надається за допомогою укладання зі страховою установою угоди про добро­вільне страхування кредитного ризику. У цьому разі сума стра­хових внесків додається до плати за користування позичкою.

Формою забезпечення виконання зобов'язань є також стяг­нення пені і штрафів. Пенею є визначена законом або угодою грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема у випадку прострочення виконання.

Стягнення пені передбачається в кредитній угоді і застосову­ється у разі несвоєчасної сплати процентів за користування кре­дитом і несвоєчасного повернення позички. Пеня визначається в процентному відношенні до суми зобов'язання, яке прострочене, і нараховується в установленому розмірі за кожний день про­строчення платежу.

Однією з форм страхування кредитного ризику є створення банком резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій.