2. Суть та види банківських сертифікатів

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифі­кати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Серти­фікати можна класифікувати і за іншими ознаками. За способом випуску вони поділяються на сертифікати, що випускаються одно­разово і серіями, за способом оформлення — на іменні та на пред'явника, за терміном обороту — на термінові та до запитання, за умовами сплати процентів — на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може викорис­товуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням де­якого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ре­сурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строково­го вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути викорис­таний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі за допомогою індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зара­хування грошей. Погашення банківських векселів відбувається через їх викуп після закінчення терміну обороту або ж через до­строковий викуп векселів, У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, який одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіна­лом, а викуповуються банком за ціною продажу.

В Україні банківські векселі зараз не застосовуються.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення гро­шових заощаджень. Власникові ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадно­го рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власни­ка вкладу. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встано­влюватися за договором між банком і власником рахунку. От­же, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахун­ках стабільних залишків коштів, що використовуються в актив­них банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкри­вається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Де­позит має обов'язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клі­єнт не виконує умов даного депозиту, банк може припи­нити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з ньо­го можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використо­вувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією із вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту на суму депозиту без додаткового забезпечення, отже, вклад у цьому разі є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мі­рою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслугову­вання. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додат­кову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

Банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопи­ченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну певної су­ми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безпе­решкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому креди­туванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскі­льки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, Що зберігаються на депозитному рахунку.

Проте успіх такого методу залучення вкладів клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кре­дитів. Якщо клієнт виявить, що за свій вклад у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням ви­трат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.

У роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активі­зації вкладів. Розмір депозитного процента банк установлює са­мостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ри­нку і власної депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачу­ють за рахунками до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкрити­ми юридичним особам, проценти взагалі не можуть нараховува­тися. У цьому разі з клієнтів, як правило, стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запи­тання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкла­дати їх у прибутковій^ операції (термінові депозити, цінні папе­ри тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намага­ються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається через установлення під­вищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибу­ток за ними набагато нижчий, ніж за строковими депозитами.

При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Про­центна ставка за строковим депозитом може залежати і від часто­ти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим ви­щий рівень процентної ставки.

Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням і спла­тою простих і складних процентів. Прості проценти є традицій­ним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладом.

Для компенсації інфляційних витрат банки можуть пропону­вати вкладникові виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утри­має із суми вкладу.

Велике значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, котрий певно мірою ре­гулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок вкла­дів банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.