logo search
Підручник

7. Фінансовий інжиніринг

В економічній літературі немає єдиної думки щодо визна­чення поняття «фінансовий інжиніринг». Так, Ю. С. Масленченков під фінансовим інжинірингом розуміє «фінансове забезпечення клієнта з використанням різних банківських продуктів, у тому чи­слі власних банківських фінансових технологій і фінансових інструментів ринку, яке відповідає потребам як клієнта, так і інтере­сам банку». У книжці «Мировые финансы» фінансовий інжині­ринг визначається як розвиток та творче застосування фінансових технологій для вирішення фінансових проблем та використання фінансових можливостей. Окремі економісти під фінансовим інжинірингом розуміють процес цілеспрямованого розроблення но­вих фінансових інструментів або нових схем здійснення фінансо­вих операцій.

Не вдаючись до аналізу зазначених вище та інших поглядів щодо змісту поняття «фінансовий інжиніринг», сформулюємо визначення, котре, на наш погляд, найкраще відбиває його суттє­ві риси: «фінансовий інжиніринг — це цілеспрямоване розроб­лення та реалізація нових фінансових інструментів та/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою вже відомих фі­нансових інструментів та технологій». Можна сказати, що фінан­совий інжиніринг допомагає банкам та іншим фінансовим посе­редникам оперативніше та ефективніше реагувати на зміни, що відбуваються у світі, у законодавстві та в економіці конкретної країни, всередині конкретного суб'єкта господарювання.

Зауважимо, що фінансовий інжиніринг не слід ототожнювати з фінансовим аналізом, котрий є лише першим важливим етапом фінансового інжинірингу. Сутність фінансового аналізу полягає в розчленуванні, чи розкладі, цілого на складові з метою їх ви­вчення, з'ясування зв'язку між ними, проблем та їх першопричин. Фінансовий інжиніринг, використовуючи результати фінан­сового аналізу, відповідний власний інструментарій та операційні схеми, а також власне розуміння проблеми, займаєть­ся розробленням, конструюванням та реалізацією нових фінансо­вих інструментів та/або технологій з метою розв'язання відпові­дних фінансових проблем.

В окремих випадках способи вирішення цих проблем мають одноразовий характер, вони непридатні для повторного викорис­тання. Водночас може бути, що готове рішення фінансової про­блеми має досить широке застосування, тобто може використову­ватися значною кількістю суб'єктів господарювання. Отже, кож­ний фінансовий інструмент чи схема повинні задовольняти конк­ретні потреби клієнта, у більшості випадків схеми фінансового ін­жинірингу не можуть бути універсальними та уніфікованими.

З погляду практики фінансовий інжиніринг охоплює різні сфери економіки та напрями діяльності. Зокрема, відчутна роль фінансового інжинірингу в торгівлі цінними паперами та похідними цінними паперами, особливо при здійсненні арбітражу у часі. Як правило, основою для існування похідних цінних паперів є невизначеність у майбутньому. Тому механізм випуску та обігу похідних цінних паперів пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

У сфері корпоративних фінансів часто виникає потреба у фі­нансовому інжинірингу для створення нових інструментів або технологій захисту капіталів у разі здійснення значних за обсягом комерційних операцій.

До проблем фінансового інжинірингу належать питання, що виникають під час злиття або поглинання підприємств. Прикла­дом такого фінансового інжинірингу можна назвати появу «проміжного» фінансування. При «проміжному» фінансуванні інвес­тиційний банк надає кредит групі викупу на строк, доки не буде організоване фінансування на стабільнішій основі. Надаючи та­кий кредит, інвестиційний банк отримує не лише проценти, а й комісійні доходи за надання консультаційних та інших послуг. Водночас банк заінтересований у найскорішому поверненні кре­диту, оскільки такий кредит є досить ризикованим.

Фінансовий інжиніринг відіграє значну роль в управлінні короткостроковими та довгостроковими інвестиціями. Зокрема, бу­ли розроблені та впроваджені в практику такі інструменти, як взаємні фонди грошового ринку, взаємні фонди та ринок РЕПО. Взаємні фонди грошового ринку продають свої паї дрібним інвесторам, а потім об'єднують кошти для наступного інвестуван­ня — так само, як і традиційні взаємні фонди. Різниця полягає в тому, що взаємні фонди грошового ринку інвестують кошти ви­ключно в низькоризиковані короткострокові інструменти грошо­вого ринку. Дохід від цих інструментів потім розподіляється між пайовиками за відрахуванням невеликих комісійних. У більшості випадків вартість паю була постійною, дивіденди сплачувалися часто, як правило, щоденно, і переглядалися щомісяця. Потім взаємні фонди грошового ринку дістали можливість виписувати чеки, що ще більше підвищило їхню привабливість.

РЕПО — це операції з продажу та купівлі цінних паперів з рі­зними датами розрахунку. Зворотне РЕПО, або угода про купів­лю цінних паперів із зворотним продажем, є дзеркальним відо­браженням РЕПО. Тобто РЕПО та зворотне РЕПО — це фактич­но короткострокові кредити, забезпечені базисними цінними паперами, наприклад державними цінними паперами. Вони застосовуються для одержання короткострокового фінансування, інве­стування короткострокових залишків готівки або одержання цін­них паперів для використання у випадку «короткого» продажу.

Значна роль фінансового інжинірингу пов'язана з обслугову­ванням населення. Тут можна назвати, зокрема, нау-рахунки, ін­дивідуальні пенсійні рахунки.

Відчутну роль відіграє фінансовий інжиніринг у фінансуванні зовнішньої торгівлі, залученні грошових ресурсів для інвестицій; покритті бюджетного дефіциту, зниженні бази оподаткування у клієнта, у тому числі у самих банків; сек'юритизації активів; управлінні ризиками тощо.

Застосування фінансового інжинірингу передбачає наявність у банків висококваліфікованих спеціалістів. Останні повинні мати відповідний рівень знань у галузях економічної та фінансової те­орії, бухгалтерської та банківської справи, юриспруденції, математики, статистики та оподаткування, володіти мистецтвом мо­делювання. Крім того, необхідно знати комп'ютерну та телекому­нікаційну техніку, бути поінформованим про наявні, розроблені фінансові інструменти та схеми, розуміти, у який спосіб їх можна використати при вирішенні поставлених фінансових проблем.

Розроблення нових інструментів або схем фінансового інжині­рингу починається, як правило, з пошуку нових концептуальних ідей. Можливі два шляхи такого пошуку. Перший передбачає, що ідею нових інструментів та схем фінансового інжинірингу можуть висувати працівники банку. Згідно з другим аналізується та уза­гальнюється ситуація в економіці, на ринку грошей, дії конкурентів, досліджуються потреби клієнтів та зміни в законодавстві тощо. Одержані в результаті пошуку дані, ідеї, проекти схем та ін­струменти банку необхідно оцінити, зокрема, з погляду:

- відповідності стратегії тактиці банку;

- впливу ідеї на потенційну конкурентоспроможність банку і його клієнта;

- відповідності ідеї потребам, які існують у клієнтів банку, та можливостям самого банку;

- впливу, який може справити реалізація схеми фінансового інжинірингу, на активи та пасиви банку, його ліквідність та платоспроможність;

- економічної ефективності схеми фінансового інжинірингу як для банку, так і для інших учасників цієї схеми;

- перспективності використання схеми фінансового інжині­рингу у майбутньому для інших клієнтів;

- впливу реалізації схеми фінансового інжинірингу на роботу окремих підрозділів банку;

- доцільності взяття банком на себе відповідних видів ризи­ку, способам їх зменшення.

Розвиток фінансового інжинірингу зумовлений низкою фак­торів, які умовно можна поділити на дві групи: екзогенні, що ді­ють ззовні відносно фірми, та ендогенні, що є внутрішніми від­носно неї і які вона частково може контролювати.

До екзогенних факторів відносять, зокрема: мінливість ціни; загальну глобалізацію ринків; податкові асиметрії; досягнення науки і технології; досягнення економічної та фінансової теорії; зміни в регулятивному законодавстві; посилення конкуренції; зниження операційних витрат тощо.

Ендогенні фактори включають у себе такі, як потреби в ліквід­ності, несхильність акціонерів і менеджерів до ризику, розбіж­ності в інтересах власників і менеджерів, розрив між; високим рівнем професіоналізму керуючих інвестиціями та поверхневим рівнем підготовки старшого персоналу.