6. Процес банківського кредитування

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального за­вдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обгрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка».

У клопотанні, як правило, йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від заходу, що буде прокредитований, та ін. До клопотання додаються інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин. Зокре­ма, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчого договору, Статуту або інші документи, які засвідчують його як юридичну особу чи його правоздатність на отримання позички.

Клієнт, як правило, подає банку бізнес-план; техніко-економічне обгрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії конт­рактів, угод та інших документів стосовно об'єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність. Банк може вимагати іншу документацію і матеріали для оцінювання обґрунтованості потреби в позичці, фінансового стану і кредитоспроможності потенційного позичальника.

Кредитний працівник банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має велике значення для принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбут­нім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначи­ти перспективу його розвитку.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу креди­тування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потен­ційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою.

Банк здійснює глибоке і ретельне вивчення фінансового стану по­зичальника й оцінює його можливість і здатність повернути позичку.

Ураховуючи велику значущість оцінювання кредитоспромож­ності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в уста­новах банків створені спеціальні підрозділи.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовують­ся різні джерела інформації:

- матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;

- відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

- інформація про клієнта, одержана за межами даного банку.

При вивченні кредитної заявки банк може здійснювати пере­вірки позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясу­вати ті питання, які не обговорювалися під час попередньої бесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухга­лтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

Третій етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.

У процесі структурування банк визначає такі параметри пози­чки: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і по­гашення, ціну позички тощо.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встанов­лення реальних джерел погашення банківських позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалі­зації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичаль­ника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.

Велике значення у структуруванні позички має правильне ви­значення суми позички. Заниження її може призвести до пору­шення строків її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення — до нецільового використання надлишковоотриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правиль­ного визначення терміну позички. Якщо будуть установлені за­надто напружені строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці терміни будуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Більшість банківських позичок видається під відповідне забезпечення. Визначаючи цей елемент структури позички, бан­кір повинен керуватися традицією, що склалася в банківській практиці.

Видача і повернення кредиту може здійснюватися різними способами: одноразово, різними частками протягом періоду дії кредитної угоди, проведенням поточних грошових операцій позичальника через позичковий рахунок. Тому одним з елементів структурування майбутньої позички є чітке визначення порядку її надання і повернення.

У разі погашення кредиту рівними внесками необхідно розро­бити графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розра­хунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання й оформлення. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різні фак­тори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю і часу.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. При цьому потенційному позичальникові пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізня­тися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближен­ня позицій банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити вірогідність помилки і забез­печити об'єктивність при ухваленні рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових осіб при вирішенні питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, строку, ризику тощо.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом щодо кредиту, повинна ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути нада­на, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс.

Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність май­нового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсут­ність може призвести до неповернення кредиту.

Умовою, щодо якої може бути досягнуто компроміс, як пра­вило, є процентна ставка, розмір комісії тощо.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комі­сії). У разі позитивного рішення цього органу відбувається під­писання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом.

У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зо­бов'язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сто­рін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредиту­вання.

З метою контролю за своєчасним поверненням позички і за­безпеченням нарахування процентів за нею облік кредитних опе­рацій здійснюється на окремих позичкових рахунках. Позичка може надаватися одноразово або частками у строки, визначені в кредитній угоді.

Позичка може зараховуватися на поточний рахунок клієнта або переказуватися на рахунки господарських партнерів позича­льника, використовуватися в іншому порядку, передбаченому в кредитній угоді, наприклад через одержання готівки.

Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку.

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичаль­ника причин і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладення додаткової угоди.

Повернення позичок здійснюється з ініціативи клієнта на під­ставі його платіжного доручення. Якщо в день повернення кре­диту клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у прострочену.